
— За роки незалежності політична модель нашої держави зазнавала мутацій, — розповідає директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак, 50 років. — Сучасна модель демонструє свою нежиттєздатність, бо не дає країні головного — вільної політичної конкуренції.
У нас політичні партії фінансують олігархи, а партійні квитки мають не більш як 3 відсотки громадян. Але вони диктують свої умови всім іншим, делегують своїх кандидатів у владу через закриті списки. Це призводить до падіння довіри до владних інституцій. Зараз понад 70 відсотків не довіряють жодному органу влади.
Чим відрізняються моделі держави за Леоніда Кучми і Віктора Януковича?
— Кучма намагався витримувати баланси між різними групами інтересів, у тому числі й опозицією. Янукович створив суперцентралізовану модель, у якій опозиція усунута від процесу прийняття рішень і зазнає політичних переслідувань. Втратила незалежність судова гілка влади. Політика й економіка переплелися — ті самі люди представляють олігархічний капітал і велику бюрократію. Їхня політична діяльність спрямована на отримання економічної вигоди. У результаті держава стає неконкурентоспроможною і на міжнародній арені. У глобальній політиці ми граємо другорядні ролі.
Така модель держави не є стратегічно вдалою. Але не остаточною, фатальною помилкою. Ми досі на шляху пошуків, проходимо етапи розвитку нації і держави. 20 років незалежності після тоталітарної системи — це невеликий історичний період. Суспільство ще вчиться.
За Віктора Ющенка модель була кращою?
— Парламентська демократія як модель — найбільш конкурентоспроможна, тому характерна для більшості країн Європи. Її український варіант виявився викривлений виборчою і партійною системами, тому не мав позитивних результатів. Сварки у владній команді, розгін парламенту і дострокові вибори нічого не змінили.
У США діє президентська демократія. Але там серйозну роль відіграють інструменти стримувань і противаг — незалежний суд, незалежні законодавча гілка влади, правоохоронні інституції діють у межах законів, а не за наказами можновладців. У цьому величезна відмінність із нашою моделлю. Та у Штатах це формувалося не 20 років, а 150–200.
Ми повернемося до парламентської демократії. Бо звикли вирішувати щось громадою або мати трьох гетьманів. Маятник гойднувся то в один бік, то в інший. І там, і там ми отримали негативний досвід. Тепер потрібна робота над помилками.
Український політикум за 20 років змінився?
— Важко сказати, чи ці зміни на краще. На початку 1990-х романтична частина еліти говорила, що ми дуже швидко побудуємо нову країну. У Булгакова москвичів зіпсувало квартирне питання, а українців зіпсувало питання власності. Доки її не переділять, точитиметься жорстка боротьба. Бізнесу — не потрібні будуть прозорі правила гри. Група, яка має доступ до влади, домінуватиме у процесі прийняття рішень. Іншим доведеться підігрувати. І доти ми не матимемо замовника на зміну ситуації. Потрібно хоча би 5–6 відсотків середнього класу.
Як подолати політичне протистояння між регіонами?
— Це протистояння не історичне і не ментальне. Воно штучне, надумане політиками. За 15–20 років саме по собі щезне. У нас різний рівень регіональної культури, сприйняття геополітичних уподобань. Але ситуація змінюється, бо більшість людей хочуть жити, як у Європі, але не усвідомлюють, що для цього треба зробити.
Розбіжностей щодо зовнішньополітичного вектору розвитку країни у Партії регіонів, БЮТу чи "Нашої України" нема. Хоча можновладці по-різному розуміють поняття європейської держави. Одні хочуть тільки жити по-європейськи, другі — щоб до них ставилися по-європейськи.
Який головний урок мають винести українці від історії останнього 20-річчя?
— Нам усім слід стати громадянами. Брати на себе відповідальність — від власного будинку до спільної держави. Наводити лад у кожному селі, райцентрі, місті. Демократія — це система різних самоорганізацій: місцевого самоврядування, неурядових організацій, клубів за інтересами, релігійних громад тощо. Що більше буде самоврядних інституцій, то менше в країні залишиться місця для держави. І такої відповідальності треба вимагати від політиків. Щоб вони звітували перед нами не від виборів до виборів, а щодня.
Коментарі