Вівторок, 20 березня 2007 15:38

Брови вгору!

Минулої п"ятниці канал ICTV показав шоу Шустера "Свобода слова". Тема — ставлення до Росії та її культурних впливів. Уже під час шоу одна пані захоплено сказала, що вперше за 15 літ чує в ефірі про філософію, культуру, й враження — світле.

У мене враження зовсім не світле. Бо, як казав Штірліц, краще запам"ятовуєш сказане останнім. У тому шоу сказано багато, а останнім (що й запам"яталося) було таке.

Михайло Резникович, лідер Київського театру російської драми ім. Лесі Українки, розповів, що якби не поміч діячів братньої культури, то ми б досі не знали драматургії Лесі Українки. Бо її п"єси на нашій сцені провалювалися. Аж у кінці 1930-х років приїхали люди з Росії, поставили Лесю, й відтоді у нас є російський театр її імені.

Мирослав Попович, наш філософ, нагадав про пам"ятний конфлікт між Театром російської драми та екс-міністром культури Оксаною Білозір. І пояснив: оскільки художній рівень цього театру найвищий в Україні, то наша влада хотіла його принизити до рівня "інших" театрів!

А московський поет Євгеній Євтушенко розповів нам: коли, мовляв, "вашего Ваню Дзюбу посадили, то я написал письмо в ваш ЦК — и Ваню выпустили"!

А сказане "про Ваню" — без коментарів

Ніхто на цей останній маразм не сказав нічого, лише показали крупним планом Леся Танюка, чиї брови ошелешено поповзли вгору.

Мабуть, брови поповзли не лише в нього від усього цього.

Незручно дорікати розумним людям. Але хіба М. Рєзникович не розуміє: коли в кінці 30-х хтось звідкись приїхав "відкривати" нам Лесю, то це означало, що родичі тієї самої Лесі сидять у таборі чи розстріляні разом із Курбасом? І ще: нинішня Російська драма — не перший театр імені Лесі. За часів Української народної республіки був ще один, там планували ставити тільки п"єси Лесі, але цей проект гавкнувся з приходом "червоних" із півночі. Та й у "найвищий рівень Російської драми" можна вірити, як не знати нічого про "інші" театри. Ну а сказане "про Ваню" — без коментарів.

Зрештою, це дрібниці. Але за ними — стара спекулятивна підміна понять: якби не братня культура, то й Лесі ми не знали б, і Ваня досі сидів би. А тому не треба нам нічого ділити. Бо, як казав Горбачов (а за ним знову Євтушенко): "Я сам наполовину укрАінєц!". Живучий цей аргумент, позичений у Геббельса: нібито чистота культури дорівнює чистоті раси!

Раса тут ні при чім. І ділити нам справді нічого. Але розділяти ці поняття варто. Інакше — до чого тут філософія і культура? Тим більш, коли про них уперше чуєш.

Зараз ви читаєте новину «Брови вгору!». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі