Минулої суботи канал "1+1" показав "Штольню" (автор сценарію та режисер Любомир Кобильчук, оператор Олексій Хорошко, обидва — дебютанти). "Штольня" — перший наш молодіжний трилер і один із перших новочасних українських фільмів для широкого прокату.
Кінопрем"єра була ще навесні. Але фактом масової свідомості стрічка стала аж тепер, бо ТВ-аудиторія все-таки ширша.
Коли знаєш, що кіно "українське", то звично шукаєш там певного смислу. Як ота баришня з анекдоту, котра дивилася порнофільм, щоб дізнатися, чи поженяться персонажі після "всього цього безобразія".
Можливо, частина телеаудиторії дивилася "Штольню" саме так. Бо сюжет стрічки накладається на певні звичні сюжети — від "Звенигори" до "Вперед, за скарбами гетьмана!". Звісно, "Штольню" зроблено за іншими зразками (фільми жахів Хічкока, "Техаська різанина бензопилкою"). Це страшилка, де не варто шукати сенсу. Але "Штольня" дуже не дотягує до класичної страшилки. Тому ніщо не заважає нам оцінювати картину старим добрим способом — як фільм про молодих людей, що виросли за часів Незалежності й шукають виходу з наших лабіринтів.
"Штольня" дуже не дотягує до класичної страшилки
Це, може, й наївно, але дає поживу для роздумів про те, хто ми й чого шукаємо. Отже, якийсь Професор спокусив студентів-археологів капищем Перуна в старій штольні, й вони майже всі там гинуть. Але пригляньмося: з якого університету втік цей бомжуватий Професор? А ці студенти — якщо вони й вчаться на археологів, то в якомусь СПТУ для плебеїв! Зрештою, навіщо їм усе це треба? Як каже один із них: який нафіг Перун?!
Мораль: отак і все воно в нашій славній Україні!
Каюсь, трилер не варто дивитися з серйозним лицем. Але його варто робити серйозно. Бодай з грамотними акторами й умотивованим сценарієм.
Власне, автори стрічки чимось схожі на своїх героїв: усерйоз не обтяжені ні культурною базою, ні ясною мистецькою метою. Вони шукають невідомо що й хтозна навіщо. І навіть не усвідомлюють цього. Фільм зроблено нібито українською мовою. І продюсери дбають про російськомовну версію — не задумуючись, що це зайве, бо мова фільму інтонаційно (та й за словниковим запасом) така близька до російської, що перекладу не треба, як не треба його Вєрці Сердючці на гастролях у Росії. А щось дурніше, ніж Сердючка — це Сердючка в перекладі...
2 
1
Коментарі
1