"Зібен-зібен ай-люлю", але з Європою все гаразд. Хоч наш Вєрунчик і пащекував, що "бєз бокала нєт вокала", та Європі таки вдалося тверезо виявити колективний смак до вартісного співу. Водночас показати, що почуття гумору в неї теж на місці. Тобто в районі несиліконових грудей Сердючки.
Місця тріумфаторів "Євробачення-2007" відповідні: сербка Марія Шерифович із "Молитвою" — перше, Вєра Сердючка з мамою та підтанцьовкою — друге. Тобто до маразму лишався один крок. Європа його не зробила. І це радує. У неї, тобто в збірного образу Європи, всі вдома.
Ті, хто не вдома, голосував за тих, хто вдома лишився і, попри важкі будні Батьківщини, ще може співати. Це смс-патріотизм. Мобілкою можна не лише знімати кіно, а й допомогти покинутій Вітчизні. Франція, Швейцарія, Бельгія, Німеччина дали найбільшу кількість — по дванадцять балів — досить ординарному "шикидимщикові" Кенану Догулу, який репрезентував Туреччину. Це свідчить про те, що у перелічених країнах турецьких емігрантів значно більше, ніж їм, цим країнам, здається. Хто наклепав дюжину балів, які нашій Вєрці подарувала Португалія, ми теж розуміємо.
Розуміємо й Польщу — вона нас любить
Розуміємо й Польщу — вона нас любить. Стійко, як у бою. Позаминулого разу Польща скривилася і, долаючи вроджений потяг до естетства, віддала голоси за "Ґринджоли", бо вони а) українські, б) "помаранчеві". Цього року пуританська Польща, сліпнучи від блиску Вєрчиного вбрання, давлячись радісним полтавським кітчем, теж проголосувала за Україну. Так треба.
Збентежила маленька Естонія. Свої заледве 4-мільйонні сили вона політкоректно кинула на поміч російському дівочому гурту "Сєрєбро". Чи то в такий спосіб хотіла підрихтувати тріщини на переміщеному пам"ятнику радянському солдатові, чи то, знов-таки, етнічних росіян у Естонії більше, ніж треба для розумного балансу.
Справжньою сенсацією вибухнула Туреччина — проголосувала за вірменів! Цей факт розчулює, мов голуб миру, що випурхнув на тлі цілого століття взаємоненависті. Принаймні, спостерігаючи, як Айко містично б"є у барабани, підозрюєш, що переможні дванадцять балів від турків він отримав не тільки за музику, а за щось інше.
Загалом же фінал пісенного конкурсу "Євробачення" — це такий собі людський відбиток європейської політики сусідства. Народ голосує за тих, хто ближче, а відповідно — за тих, кого краще знає. Навіть із колючого минулого. Колишні колонії голосують за колишні метрополії, недавні "гнобителі" — за колишніх "пригнічених", котрих так не хотіли відпускати в незалежність. Чи то інерція, чи то аванс для примирення? Усі (!) екс-республіки Югославії найвищий бал симпатій подарували Сербії. А ще десятиліття тому хорвати стріляли в сербів і навпаки. Тож прости, Господи, але скидається на те, що "Євробачення" дало нам побачити певні біблійні істини, таке собі смс-прощення на 20 хвилин на велетенському континенті.
1 
1
Коментарі
2