Зрада буває тиха й наче ненавмисна

Нині наш житловий масив переживає глобальні тимчасові незручності. Зривають центрову дорогу та прокладають нову. Рівнішу й міцнішу. Вриваються в землю заради цього й на людський зріст. Потім вистеляють шари – один, другий, третій…

Під тротуар також закладають фундамент і вкриють плиткою.

Капітальна буде дорога. На століття.

Або до найближчого прильоту.

До нас уже прилітало. Торік тричі. Ракетами, й саме туди, куди спускається нова дорога. На подвір'ї дитячого садка досі зяє вирва, вікна посклили не в усіх будинках. Нинішнього року прилітав "Шахед". Уламок поцілив у будинок біля дороги, зірване полотно не дало рятувальникам змоги під'їхати до джерела займання.

"Пропадуть мільйони, – бідкаються люди. – Невчасно затіяли ремонт".

Дорожній раж охопив не лише столицю.

Кривий Ріг виділив на капремонт своїх доріг 831 млн грн, тендер завершився мало не в день руйнівного обстрілу. Закарпатці із завидною легкістю виділили 600 млн на ремонт 9 км траси, якою їздять хіба що лісовози. Калькуляції ми не бачили.

Хто не має космічних сум, задовольняється меншими. В Одесі, яку рашисти прагнуть зруйнувати вщент, виклали 110 млн на марафет будівлі суду. В Червонограді – 60 млн грн на ремонт приміщення поліції, у Василькові на Київщині – 23 млн на бруківку для центру міста, в Конотопі – майже 10 млн грн на вуличні бетонні півсфери.

Підривання обороноздатності країни – це не лише розмінування кордонів і мостів на стратегічних напрямах. Не лише відведення військ з укріплених рубежів, згортання життєво важливих оборонних програм і розформування напередодні війни бойових частин. Зрада буває й інша. Тиха й наче ненавмисна, замаскована під господарську діяльність і соціальні програми.

"Велике будівництво" завдало непоправної шкоди в передвоєнні роки, викачавши з бюджету оборонні й армійські кошти (пам'ятаєте фразу "Ми можемо збільшити армію удвічі-втричі, але тоді не зможемо будувати дороги"?) Продовжує воно руйнівну роль і нині.

І на жаль, не лише ця сумнівна програма.

У Чернігові, що перебуває під загрозою вторгнення, надумали зводити стадіон, який викачає 620 млн грн. Стадіон у Кам'янці-Бузькій на Львівщині обі­йдеться у 117 млн, спортивна арена у Хлібодарську на Одещині – у 7 млн грн. Ще 1,5 млн коштуватимуть тренажери для фітнес-залу в селі, що за 50 км від вогняного Бахмута.

У всіх куточках країни розтринькують кошти, які могли й повинні працювати на оборону. Спустошення казни набуло масштабів, які змушують припускати її навмисне, цілеспрямоване виснаження. Діє принцип: куди завгодно – аби не на армію.

Корупція у військкоматах також пішла не знизу. Перші прохання відмазати сина чи свата надійшли з владних кабінетів. Списки недоторканних – також. Мало не офіційну броню отримало президентське оточення з усією челяддю, нинішніми й колишніми друзями. Рідня та знайомі народних депутатів. Багатотисячний сонм міністерських чиновників. А в областях – свої структури, а в районах – свої. Виникла провокативна ситуація, якою воєнкоми і скористалися. Стали "рятувати від війни". Усіх, хто має можливість заплатити.

Рукотворна епідемія знову ж таки набула державних масштабів. Підпорядковані командувачу Сухопутних військ Збройних сил України центри підготовки та формування військового резерву перетворилися на свою протилежність. Вони стали зачищати резервний армійський тил, перетворюючи його на пустелю.

Що це як не свідоме підривання обороноздатності?

Кілька тижнів тому міністр цифрової трансформації Михайло Федоров закликав українську громаду зібрати 235 млн грн і купити 10 тис. дронів-камікадзе.

Ми з вами щойно, ледь погортавши соціальну мережу, знайшли понад 2,38 млрд гривень, викинутих на випадкові потреби. Їх вистачило б не на 10 тис. – на стотисячну армію дронів для ЗСУ.

×