Воно й справді: чому б не сходити? Діла на два-три місяці: подав заявку, у лютому-березні походив серед людей – кого обіцянкою втішив, кого словом, а у квітні – додому. А зірки ляжуть – можна й десь вище опинитися.
На планеті Плюк, приміром, як сталося з виконробом дядьком Вовою, котрий вийшов до крамниці по хліб і макарони у фільмі "Кін-дза-дза!" Георгія Данелії. Або – навіть краще – у президентському кабінеті. Жодного ризику.
То чому не сходити?
Асоціації з фільмом навіяв довгий список претендентів на булаву. Хоч згори читай, хоч знизу, хоч обличчя розглядай, хоч потилиці – враження однакове. Три чверті претендентів – це або дядько Вова, або студент Ґедеван. Тобто вийшли у своїх справах, а опинилися в кандидатах. Хоча у президенти не готувались. І що робитимуть, коли карта ляже, гадки не мають.
Когось дружина послала, написавши на папірці, що й де казати. Іншому закортіло похизуватися перед коханкою. У третього – випало вікно у гастрольному графіку. Четвертого з шостим і десятим підступний сусід попросив, ще й грошенят підкинув. П'ятий з вісімнадцятим хочуть у міністри, де вже були. Ще комусь наспіло нагадати про свою партійну структуру. Або – продемонструвати розумові чи й фізичні кондиції. Зрештою – потішити его.
Бо ж немає кращої можливості засвітитися, ніж сходити у президенти.
Внесок 2,5 мільйона гривень? Не смішіть. На засідання Верховної Ради вони, бува, вигулюють годинники вартістю більше мільйона доларів.
Їхнє право, звісно, – висуватися чи ні. Але суспільство повинно мати захист від подібного куражу. Серйозне державне дійство не має перетворюватися на балаган і гру амбіцій.
Потрібні фільтри. Сита, які просіювали би претендентів.
Деінде вони вже стоять.
Мій давній знайомий ще влітку запропонував: "Виберіть мене президентом. Я поверну вам землю і природні ресурси, що, за Конституцією, мають належати громаді й становити її фінансову основу. Вони ж – ваші, але незаконно використовуються іншими. Які захопили і тепер кричать: приватна власність недоторканна! Столицею зробимо Дніпро. Суди – незалежними. Буде контроль за роботою громад і розстріл за розкрадання бюджетних коштів".
Односельці тільки посміялися. Хоча їхній висуванець і освіту має, і господар добрий. До всього – п'є помірно і співає під гітару краще за Кучму. Та й гасла виголошує не гірші за ті, з якими гасає Україною багато хто з нинішніх претендентів.
Для президентства слід мати ще щось – вирішили селяни.
Коли ж людина не у сусідах, визначитися набагато складніше. Щоразу думається: а раптом. Раптом людина, яка ніде не працювала й нічого, крім сцени, не бачила, зуміє впоратися з країною? А раптом чолов'яга, накравши і для себе, і для онуків з правнуками, тепер візьме та й повідрубує корупціонерам руки?
Крізь красиві слова й телевізійний туман людину розгледіти непросто. То навіщо висипати на довірливі людські голови весь лантух імен? Й лише на тій підставі, що вони внесли 2,5 мільйона гривень.
До бюлетенів мають потрапляти люди з реальними можливостями. Годі і самим сміятись, і недругів тішити. Ну, нема звідки, панове-громадяни, взятись у нас сорока чотирьом президентам! Та ще й для роботи в умовах зовнішньої агресії.
Що робити? Думати і виправляти ситуацію.
А нині – вже нічого. Хіба скористатися досвідом планети Плюк і видати жовті штани. Усім, хто потрапив до перегонів, вийшовши по хліб і макарони.
Аби вони і серед нас, простих смертних, вирізнялись, і серед тих, хто реально готовий до президентства. Та й виборцеві буде легше
1 
1
Коментарі