Ексклюзиви
Пʼятниця, 23 листопада 2018 16:05
Сергій Чирков
Сергій Чирков
Письменник

Живі мають робити те, що належить живим

Він подивився на стіл, на мене і спитав:

– Млинця хочеш?

На клейонці видніли кілька смужок хліба, блюдце з олією, з якого визирало перо з курячого крила. Млинці приземкуватим стосиком височіли на тарілці.

Господар поклав окраєць на верхній млинець, акуратно загорнув, змастив олією і простягнув:

– Бери. Вони в мене жирненькі, – і, бачачи мої сумніви, додав: – Хліб білий, хоч і вчорашній.

Млинці я любив, проте відмовився:

– Дякую. Вже поснідав.

Досі не бачив, аби у млинці загортали хліб.

– Чому він так робить? – спитав, повернувшись додому.

– Каже: "А хіба інакше ними можна наїстися?"

Про дядькову дивину в селі знали і чи не щоразу згадували, напікши вдома млинців. Жарти були незлобливі: чоловік пережив Голод 1933 року.

З дітей таке вдалося не всім. Вижили здебільшого ті, кого батьки степовими стежками вивели за кордони Голоду.

Василь Радченко з дружиною і 8-річною Надійкою пішли "на Воронеж". Ночували попідтинню, інколи їх пускали до хати. Харчувалися ліпениками з перетовчених порожніх кукурудзяних качанів, склеєних докупи знайденою примороженою картоплиною. Одного разу господарі побачили ті сухі, аж у горлі дере, ліпеники й осудливо захитали головами: "Гляди, из какой белой муки оладушков напекли, а еще идут лучшей жизни искать". А моя неня дивилася на стіл з наїдками і мріяла, щоби батьки залишили її в такій хаті.

Мою майбутню маму не кинули, дійшла. Чужим людям залишили 3-річного брата мого майбутнього батька. Старший Микола сяк-так тюпав ніжками, а Степан вже й очей не розплющував. Бездітні господарі під Воронежем попросили: "Віддайте дитя нам. О як опухло. Не сьогодні-завтра помре у вас".

Віддали без сльозинки, пішли, не озираючись.

– То хіба можна з такого сміятися? – спитав я. І пожалкував, що не взяв шматочка хліба, загорнутого у млинець.

– А що ж нам тепер – усе життя плакати? Душа висохне, серце горем зійде, – витерла неня сльози. – Вижили – і слава Богу. Живі мають робити те, що належить живим: жити й дітей ростити.

І моє село жило, радіючи своєму малому щастю, бо іншого не знало.

Одного дня навпроти нашого двору в нічийній хаті, яку надавали приїжджим, оселилася дивна жінка. За кілька днів розповіли, що зовуть Марією Федорівною, у колективізацію, надягши шкірянку, розкуркулювала односельців, восени 1933-го допомагала вивозити зерно, під час війни прислужувала італійцям, які стояли в районі.

Не жінка – опора, гвинтик будь-якої влади. З рідного села її перевели до нашого, аби не муляла очей.

– Чому її не арештують, не розстріляють? – гарячкували ми з хлопцями.

– Хто? – перепитували дорослі. – Замерзлі у Сибіру? Замордовані Голодом? Міг би розвідник, якого вона виказала німцям, той був з автоматом – та він із 43-го лежить на цвинтарі.

Заспокоювала й неня:

– Вона й так Господом покарана.

І взимку, і влітку на сусідці були зношені кирзові чоботи на босу ногу й халат невідомого кольору, на який у холоди надягала куфайку. Коли опадала газета, у її вікні можна було побачити сірі стіни й застелене ганчір'ям залізне ліжко. Над її дахом я ніколи не бачив диму, на городі не росло нічого, крім бур'яну.

Марія Федорівна зупинялася біля важкого, у вигляді серпа і молота, залізяччя, розставленого на вулицях до чергової революційної річниці, й уважно перечитувала гасла:

– Про Леніна – це добре, – кивала немитими пасмами. – І про комунізм – добре. Це нашій мОлодіжі дуже треба.

Моє дурне, моє мудре село. Жертви Голодомору жили в ньому через дорогу зі своїми катами. Герої війни слухали трибунні виступи обвішаних бойовими орденами і медалями спритників, які ті нагороди в них таки й виманили за пляшку горілки. Жили, щоправда, – гидливо позираючи, і слухали – презирливо.

Чи стало ти розумнішим і менш мудрим із тих часів? Чи досі кожен зайнятий своїм: мертві роблять роботу мертвих, а живі – те, що належить живим?

Зараз ви читаєте новину «Живі мають робити те, що належить живим». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 13165
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода