Конгресвумен США Вікторія Спартц у листі до президента США Джо Байдена поставила під сумнів безпечність переговорів із керівником Офісу президента України. Демократка Марсі Каптур сказала, що колега такими заявами підігрує московитам. Білий дім змовчав. А Андрій Єрмак, наче це не йому висловили недовіру, провів телефонну розмову з радником президента США з питань національної безпеки.
"Слідство закінчено, забудьте" – радили герої однойменного фільму Даміано Даміані. Проблему знято, і караван ітиме далі?
Щодо українського "каравану", можна не сумніватися. Нинішньому погоничу не вперше ігнорувати дипломатичні натяки чи й прямі вимоги партнерів. Згадаймо кримінальні справи, відкриті за океаном проти улюбленого олігарха. Кількарічну колотнечу навколо законно обраного незалежного антикорупційного прокурора. Чи залишений без наслідків зрадницький провал спецоперації із захоплення вагнерівців. Усе це гасилося легковажними заявами на зразок "вірю не вірю". Привнесені з вулиці управлінські постулати не передбачають особистої відповідальності лідера. За три роки ані Захід, ані країна не почули з Банкової жодного зізнання у неправоті, хоча помилок і прорахунків було більше ніж досить.
Та й яке "слідство закінчено"? Слідство жодного разу й не починалося. Фактично проігнороване й звинувачення правої руки Зеленського в роботі на ворога, яке виголосила Спартц. Між тим висунуто претензії, які болять і українцям. Насамперед у послабленні оборонних позицій країни напередодні вторгнення РФ, що сприяло швидкому захопленню півдня.
Весняні успіхи України окрилили. Героїзм і вміння наших наполовину озброєних Збройних сил були такі вражаючі, що ми почали мріяти про перемогу. Про стрімкий наступ і швидке звільнення окупованих територій. Називалися липень, серпень, найобережніші казали про осінь. Аби дали відповідну зброю. Захід обіцяв, Європа об'єдналась у цьому бажанні. Джо Байден 9 травня підписав рішення про лендліз – необмежене постачання Україні знарядь перемоги.
Між тим спливли червень і половина липня. У війні артилерій ми програли Луганську область. Нависла загроза над Донецькою. ЗСУ бракує великих калібрів. Причина – наступальна зброя запізнюється. Одні країни побоюються віддавати останні гармати. Іншим не дають натомість обіцяних нових танків, і вони не можуть віддати старі зразки. Третіх ображає, що лідер України не просить, а вимагає. Допомога США, за якими вирішальне слово, відстає від графіка…
Зброя може йти швидше, а може – повільніше, каже Вікторія Спартц. І змушує замислитися над причинами. На думку спадають невиконані обіцянки, дані Байдену. Кепкування над застереженнями про війну. Недавнє хамство на адресу глави Білого дому, який у газетному інтерв'ю висловив жаль щодо самовпевненості керманича України й не почутих попереджень, що призвели до великих втрат. Не я, а ви, пане Байдене, винні, пролунало з Києва. Це ви не прислухалися до мене й не захотіли усунути ймовірну загрозу Україні.
Чи можуть зверхність і нетерпимість неофіта викликати реакцію відторгнення з боку лідера світового масштабу? Напевне, що може. Чи можуть викликати недовіру американців сумнівні особи в оточенні Зеленського й ігрища з бюджетними коштами? Безперечно. Заяви представниці Конгресу свідчать про наростання такої загрози. Про ймовірність повернення часів, коли Білий дім уникав спілкування з Банковою.
Сполучені Штати допомагають не з особливої любові до України. Вони не мають перед нами прямих зобов'язань. Жертву агресії озброюють через загрози власній безпеці. Зійшлися, так би мовити, інтереси. Про цей безперечний факт слід пам'ятати. І не сподіватися винятково на допомогу союзників. Слід розвивати власні оборонні програми, будувати воєнні заводи.
Безперечно, від наміру послабити нашими руками Московію до потрібної кондиції США не відмовляться. Зброя йтиме. Якщо швидше – війна може закінчитися цього року. Ітиме із запізненнями – українська кров литиметься десятиліття. Що нам випаде, значною, на жаль, мірою залежить від нинішніх керманичів. Від чистоти влади, щирості із союзниками й уміння обирати пріоритети.
1 
1
Коментарі
3