Ексклюзиви
Пʼятниця, 14 червня 2019 17:05
Сергій Чирков
Сергій Чирков
Письменник

В очікуванні полковників

Щось тоді таки було. Може, навіювання. А може, велетенська змія лягла на кордоні й уп'ялася своїми очиськами в наші, паралізуючи силу й волю.

Так чи інакше, але країна заклякла й незмигно дивилася на календар: понеділок, вівторок, середа… Коли злітав шостий листок, кордони перетинали автобуси з московитами – і починалися повсюдні штурми державних установ, розвішування триколорів, моління до північного шамана.

Країна знала, якими дорогами їдуть колони "туристів", з чим і куди. Знала, де братимуть приступом місцеву адміністрацію, а де – почнуть із будинку СБУ чи міліції. Знала – і сиділа в заціпенінні. Уся: від керівників держави вкупі із сотнями великих і малих генералів – до вінницьких буряководів і карпатських пастухів.

Не робилося навіть спроб загородити дорогу.

Диверсійні автобуси курсували безперешкодно, літаки і гвинтокрили перекидали на наші землі російське військо. Українська зброя переходила в чужі руки на першу вимогу.

Колективний параліч дивом не обернувся втратою країни.

Не на державному кордоні, проте ворога тоді зупинили. І вирішили: такого більше не буде. Влада віднині – тверда, військо – озброєне. Суспільство сміливо дивитиметься в очі повзучому гадові.

Спливло п'ять років. Змія змінила диспозицію, розпалася на тисячі й мільйони змійок і влізла у вуха, очі й мозок – і країну знову паралізувало. Ми, наче сомнамбули, спостерігаємо за наскоками на державність.

Спочатку вмілі люди намалювали нам чудернацьку живу картинку. А ми намальованій голові зраділи, наче дикуни люстерку, навіть молитися почали. Не розпитавши, хто ці вмілі люди й чого хочуть. Задовольнялись тим, що вони вряди-годи нам щось поблажливо бовкали. Обіцяли зупинити війну – припинивши стріляти. Обіцяли тарифи знизити, а пенсії та зарплати підвищити – бо люди просять. Українській мові, казали, краще бути там, де була всі попередні віки. А ворог чи не ворог Росія, котра напала й нас убиває, будемо вирішувати на референдумі. Перспективи, які розгортали, нагадували гасла "туристів" із 2014 року, та ми цього воліли не помічати.

Ми знову піддалися чарам невидимого змія.

Нам "допомогли" обрати президента. Нині, наче знущаючись, зухвало демонструють наслідки колективної дурості: мовляв, усе в рамках закону. Завтра, за логікою подій, нашими з вами руками спробують демонтувати державний суверенітет – також із видимим дотриманням демократичних процедур.

Країна сповзає до прірви.

Державні інституції, наче річкові жабки, слухняно стрибають навстріч гіпнотичному погляду невидимої змії. Хоча вже й не змія перед ними – потішний малорослий чоловічок.

Верховну Раду – геть! Уряд – у відставку! Міністра оборони, головного дипломата – звільнити! На зачищені відповідальні посади косяками йдуть друзі й колеги по цеху гумористичної культури. І ніхто не зупиняє дилетантського розгулу верховного неофіта, що заходився господарювати в країні, наче на сцені гумористичного шоу.

Дилетант вимахує указами – всі коряться. Мовчки прямують до дверей народні депутати. Пише заяву прем'єр, хоча має складати повноваження перед новим парламентом, якого ще нема. Слухняно поспішає у відставку армійське керівництво – до пуття не передавши командування військом і фронтами гарячої війни.

Кидають Україну напризволяще. Віддають у порожні руки.

П'ять років тому ми порятувалися. Нині – буде важче, адже ворог – всередині нас. Чи не в кожну голову проникла отруйна зміючка.

Хто вбереже Україну від розколу й загибелі?

Нема кому – дружно розводять руками законодавці з політологами. Нема механізмів. За 28 років Україна не надбала дієвих засобів самозбереження.

Наша незалежність вразлива. Її доволі просто розмити або й демонтувати. Не надто руйнуючи при цьому береги законності.

Можна від безвиході нагадувати неофітам про запах шин, що колись огортав урядовий квартал. Можна з надією позирати в бік окопів – війна з Московією загартувала патріотичних офіцерів.

Полковників біля кормила України ще не було. Може, й справді порятують. Але це не знімає проблеми відсутності механізмів захисту держави від спроб демонтажу, а суспільної свідомості – від єзуїтських впливів штучного походження

Зараз ви читаєте новину «В очікуванні полковників». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода