Ексклюзиви
Пʼятниця, 09 серпня 2019 16:25
Сергій Чирков
Сергій Чирков
Письменник

Між двома соснами

Ніхто так не сумнівається і ніхто так не боїться свого минулого, як українці. Нас стільки разів карали за нього і впродовж таких довгих століть, що страхи увійшли в гени. Тепер уникаємо не лише небезпечних знань, а й тих, хто ризикує пірнати в історичні глибини.

Письменника і науковця Сергія Плачинду, який історію українського народу виводив від часів Мізинської стоянки доби пізнього палеоліту, а трипільців називав пращурами, ми мали за казкаря. Його колегу Олександра Шокала вважаємо творцем псевдо патріотичних концепцій. А відчайдухів, які наважуються шукати предків серед біблійних народів, ладні власноруч запроторити до божевільні. Лячно ж: раптом вони мають рацію, і українці справді стояли біля витоків цивілізації. Що тоді робити зі своїм первородством – коли і божий народ давно названо, й ранжири затверджено.

Кроманьйонці у родичах – може й занадто. Та й трипільці не лише з нами корінням поділилися. Але чому не помічати чи й зневажати те, що є незаперечним фактом?

З'явившись на політичній карті під власним іменем, Україна до пуття не представилась. Не наважилася, не зуміла. Через таку "негречність" нас при зустрічі щоразу перепитували: раша? Ми заперечували і плутано пояснювали. Мовляв, були, але – з примусу, а тепер звільнилися. Відновили незалежність, яку здобули, було, на початку ХХ століття. На більше, ніж бути вихідцями з радянської імперії, не претендували. Такими нас і зустрів світ: бідними сиротами, що вирвалася – та чи надовго – з пазурів Москви.

Образливо? Так. Але ж самі винуваті. Хто, як не ми, мав потовкти європейців носом у підручник світової історії. Дивіться, мовляв, шановні, і пригадуйте. Ми – та країна, на яку ви всім континентом позирали з повагою й острахом упродовж століть. І прагнули мати за друга.

Ми та країна, з якою шукала союзу німецька династія Оттонів, приславши у восьмі дружини київському князю Володимиру Великому онучку кайзера Оттона I Великого. Саме Київ свого часу обрав для надійного притулку король Англії Едвард Вигнанець й аби зміцнити політичні позиції, попросився в зяті до "руського короля" – князя Ярослава Мудрого.

Ми – та країна, що у XI столітті вчила Париж цивілізованості або й грамоті. Українка Анна Регіна по смерті Генріха І правила Францією, це її ви іменуєте прабабусею тридцяти своїх королів. Це на привезеному з Києва Євангелії присягали на вірність усі ваші монархи, які коронувалися в Реймському соборі.

Інша наша землячка, Марія-Доброніга Київська, тривалий час стояла біля керма Польщі. Узявши шлюб із молодшою донькою Володимира Великого, Казимир І врятував країну від розору і поглинання Римською імперією.

Союзом з Києвом зміцнювали держави також королі Скандинавії та Угорщини.

Європа – наш споконвічний дім. Ми тут не лише жили, не лише почувалися господарями, а й багатьом сущим у ній державам допомагали спинатися на ноги.

Проте цей факт існує якось поза масовою свідомістю.

Навіть, маючи у біографії незаперечний подвиг Пилипа Орлика, ми за національне свято Конституції обрали не 5 квітня – день, коли 1710 року було ухвалено першу на континенті Конституції, а сумнівне 28 червня. Тобто, замість довічної слави увічнили ганебний факт, що здобувши незалежність, п'ять років жили за законами неіснуючої імперії.

Україна й українці надміру зациклені на реаліях сьогодення, що склалися внаслідок несприятливих історичних обставин і багатовікового панування чужинців. Від безпам'ятства всі наші виверти, наші блукання між двома соснами – між реаліями пращурів і химеріями безрідних московитів. І поки не вийдемо з безпам'ятства, поки не відновимо історичну пам'ять – не станемо справжньою нацією, а країна – шанованою у світі державою

Зараз ви читаєте новину «Між двома соснами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода