– Що ви за х… ню робите? – він матюкається ледве не з порога. Наче по те й приїхав: наваляти – і, не роздягаючись, додому.
Х… нею називає передноворічний обмін "всіх на всіх".
Відтоді як Україна розділилася на "материкову" й окуповану, він винуватить мене у всіх гріхах влади. Я звик, не ображаюся.
2014 року обурювався:
– Навіщо ви їх до Києва везете? Зберіть людей і скажіть: "Ось це падло коригувало російську артилерію. Воно винне в смертях і руйнуваннях". А потім поставте до стінки. Якщо люди раніше не розірвуть. Одразу ж стає зрозуміло, хто стріляв, хто наводив, а хто – влада. А ви забираєте злодюгу, начебто судити, а потім відпускаєте. Воно повертається й ходить героєм. Мовляв, за злочини проти України нікому ніщо не загрожує. "Русские своих не бросают". Та ще й по телевізору розкажуть – обстрілювали бандерівці. І така московська правда селиться між людьми.
Я й сам розумів хибність таких дій. Ворог переступає всі людські закони, на підлості та брехні будує державну дипломатію й військову стратегію. А Україна, замість відплатити тією ж монетою, тримається за закон. Бо ворог пильнує. І в разі порушення – ґвалт. Тоді цивілізованому світові стає соромно, а Москва переможно торжествує.
– Невже ви цього не бачите? – напосідав гість. – Діда, що приніс заміновану банку меду, мали розстріляти там, де спіймали. Він і на зайву хвилину життя не заслуговує – п'ятьох дітей осиротив. А ви ворога – на волю. Та ще й з охоронним папірцем. Це за яким законом? Ні в Бога, ні у Кримінальному кодексі такого нема. Його слід було на міну посадити. На таку, як у банку заклав!
Після обміну сплив майже місяць. Я трохи відболів. Та приїхав давній знайомий і поклав переді мною зіжмаканий папірець із переліком прощених зрадників і вбивць. Провіз його, не без ризику, через ворожі блокпости.
Звинувачував мене в приниженні України, в руйнуванні віри і справедливості. Він, який найперше мав бути зацікавлений у поверненні окупованих територій. Будь-якою ціною. Він називав і називав імена й дії. Зрадника, який у липні 2014-го підвів під розстріл дві українські розвідувальні групи, десятьох хлопців. І терористів, які підірвали мирну ходу харків'ян. І ще багатьох.
Звідки він їх повиписував? Навіщо?
Я перестав опиратися. Мої аргументи блякли. Переді мною була людина, котра живе в окупованому містечку з тавром бандерівця. Де кожен день може стати останнім. А йому болить, що його країна плазує перед злодіями й негідниками. Втрачаючи повагу. Забираючи віру у справедливість.
Їх звільнено за розпорядженнями господаря Банкової й генерального прокурора. Всіх, на кого вказав кремлівський перст. З учасників російсько-української війни за ґратами залишилися хіба що кілька сотень воїнів АТО. Засуджених за законами мирного часу в умовах реальної війни. Хоча нікого, крім ворогів, вони не вбивали.
– То, може, ви тепер атовців віддаватимете Путіну? Чув, готується новий обмін, – гнівно іронізує гість. – Для наочного покарання.
Випили ми з ним таки за нашу перемогу. І здається, що тепер, після грудневого обміну, далеко не всі вбивці-пасічники, криваві зрадники й терористи доїжджатимуть до камер. Має ж бути на нашій землі хоч якась справедливість
3 
1
Коментарі
2