Її рука була жовта й прозора. Дотики напружували, проте я навчився не здригатися. Баба Настя всю зиму гладила мені чуба і примовляла:
– От потеплішає, протопчуть стежки, і я повернуся додому! – і тицяла цукерку або вогке печиво, що відгонило лікарнею.
Попри холод, якого в її тілі ставало дедалі більше, вона вірила в цілющу силу весни. Що та вирве її з обіймів хвороби, а стежка виведе куди слід.
Усі ми чекаємо на оновлення. І дарма відмовилися від календаря пращурів – людське єство, сутність наша відлік ведуть не зі снігів та морозів, а з тепла і протоптаних доріжок до звичних і нових справ. А зима – пора ілюзій, з неї починати не можна.
Нинішні високі й щедрі сніги були особливо оманливі, створювали настрій чистоти й безтурботності. Надворі грузько і слизько – зате он які краєвиди. І ми брали лижі й санчата або дітей та онуків із лижами й санчатами – і гайда насолоджуватися життям.
Весна оголила правду. Замість білого краєвиду постали великі й малі – з-під пінчерів і бульдогів – купи лайна, що назбиралися за зиму. Баба Настя уклякла б, не знаючи, куди ступити і як їй очікувану стежку топтати.
Я бачив розгублені, невдоволені, гнівні обличчя киян. Вони на чім світ кляли собак і собачників. Проте швидко перейшли на політику: а хіба у країні не те саме? І давай перелічувати не менш живописні купи. Оце – новий тариф на гарячу воду, а ось – на холодну. Приємно? Навряд. Тарифи на тепло – купа, яку не кожен і переступить. За обігрів треба віддавати всю пенсію, й гривні не лишаючи на їжу, ліки та інші потреби. Оце – 1,68 гривні за кіловат електроенергії, за цю купу уряд ще й подяки чекає. Мовляв, якби не запровадили, тариф зріс би вдвічі-втричі. А оце – весняні ціни на цукор і гречку, за якими вони й розмітаються, а ті, що будуть на них завтра, не кожна галявина вмістить. Як і нові тарифи на комунальні послуги й електрику, котрі насправді лише збираються зростати.
Собачі "підсніжники", казали люди, мер зрештою прибере. Щодо куп, спродукованих управлінським організмом, – жодної надії. Їх ні переступити, ні обійти. Уряд не має планів виправляти ситуацію. Як і вміння.
Українська біда в тім, що похід у владу починається не з внутрішнього болю, не з вивчення стану речей, не з програми дій. Претенденти починають із пошуку виборчої технології, формування віртуальної ідеї, що допоможе обдурити електорат і перемогти на виборах. Заради чого? Заради особистої втіхи, купання в морі владних привілеїв. До керма приходять без державницьких умінь, без усвідомлення історичного права. Не може таким керманичам боліти бодай щось. От і поводяться, наче невиховані пси на прогулянці.
Нашого д'Артаньяна після кількох випадів владної шпаги у бік реальних підривників державності ледве не в перші патріоти записали. Суспільство скучило за чимось адекватним. Хоча, якщо подумати, очищення українського простору має бути таким же буденним, як весняне прибирання вулиць. І не сезонною справою, а послідовною, системною: відстеження, виявлення, видалення. Цього вимагають і статут держави, і статути охоронних силових структур. І замикатися прибирання має на суди, а не на політичні структури, що полюбляють шоу.
Ми не такі хворі, як колись баба Настя. І хочеться, аби Україна таки протоптала весняну доріжку, повернулася додому і зажила щасливо. І щоби кожен із нас це міг. Важко жити без весняних стежок, без надії.
1 
1
Коментарі