Минуло три місяці відтоді, як Джозеф Байден визначив для диктатора Московії коридор прийнятності. Окреслив лінії, які переступати не можна, і встановив піврічний випробувальний термін. Але вже зрозуміло: наступні три місяці чекати немає сенсу.
Путін не лише переступив намальоване червоною крейдою, а й постирав незносимою кагебістською підошвою. Щоб і сліду не було. Три місяці він робив, що хотів і де хотів. Зухвало, хизуючись. У Європі, Сирії, Афганістані. У війні з Україною і в окупованому Криму. Проливаючи нову кров, нехтуючи міжнародним правом. Із Вашингтона – ні шелесть, ні грозової хмарини. Попервах глава Білого дому ще телефонував – коли московити скоїли чергову хакерську атаку, та потім облишив. Навіщо, все одно не слухається.
Нинішній Білий дім нагадує капітана, який періодично збивається з курсу, а потім заявляє: я так і хотів. Так сталося й після виведення військового контингенту з Афганістану, що на завершальному етапі нагадував втечу. На вересневій генасамблеї Організації Об'єднаних Націй оголосили про зміну зовнішньополітичного курсу й перетворення глобального світового гравця на миротворця та філантропа. Найближчі чотири роки США нікуди зі зброєю не ходитимуть і нічого не нав'язуватимуть. Зосередяться на боротьбі з пандемією і кліматичними змінами. І на гуртуванні сил для протистояння експансії Китаю, про що свідчить потай від усіх створений оборонний союз із Британією та Австралією.
Розчаровані європейці. Розчаровані ми. Аплодують хіба в Москві, Тегерані, Пхеньяні та Пекіні. Бажали того в Білому домі чи ні, але курс на невтручання розв'яже руки найзатятішим його противникам. І ті цим неодмінно скористаються. Найпершою – Московія. Кремль не перше десятиліття з віртуозністю професійного шахрая грає на потураннях західних демократій і встиг призвичаїтися до санкційних укусів.
Ситуація для України складається непроста. Членство в ЄС найближчими роками не світить. Під парасолькою НАТО сховатися не вдасться. В основні позаблокові союзники не приймуть. Найвірніший партнер відмовляється від політики силового тиску. А на європейському континенті навколо "Північного потоку-2" почав складатися антиукраїнський економічний блок, що становить серйозну загрозу нашій державності.
В України був і є єдиний надійний союзник – ми самі. Дяка Сполученим Штатам, іншим друзям за моральну підтримку, надану зброю й усі види допомоги. Подвійна – за ту, що надійде завтра. Але. Американці воювати за нас не прийдуть. Навіть коли московити попруть усією могуттю. Приклад Афганістану – перед очима. Тож годі розраховувати на ласку й позаблокові гарантії. Потрібен твердий та усвідомлений державний курс на зміцнення й розбудову армії.
Протягом найближчих років у центрі уваги суспільства й вітчизняної економіки мають бути оборонні потреби й підготовка країни та населення до невідворотної війни з московитами. У жодному разі не дзеркальні дороги, якими завтра покотить вороже військо. Годі й на Донбасі підставляти то ліву, то праву щоку. І стріляти, тільки коли ворог висадить щелепу.
Україна має стати дипломатичним центром формування оборонного блоку проти держави-терориста. Європі, світові треба щоденно й послідовно втовкмачувати: не про вигоди від енергетичного постачання слід думати, а про власну безпеку. Доки є "проблема Московії" – світ у небезпеці.
Не тільки й не стільки Україна – світ.
1 
1
Коментарі