Вивчення іноземної мови в українських школах часто нагадує марафон з перешкодами. Учні роками складають тести, вчать списки слів, виконують граматичні вправи, а потім стикаються з жорстокою реальністю: знання є, а навичок, які допомагають вільно говорити іноземною мовою — ні. Дослідження показують, що більшість випускників впевнено працюють з письмовими завданнями, але губляться в живій розмові з носієм мови.
Ірина Бойчук працює в освіті понад десятиліття. За цей час вона встигла побачити, як змінювалися підручники та програми, але головні проблемні моменти у структурі освіти залишалися. Тому вона вирішила не чекати реформ зверху, а створити власну методику. Так і з'явився метод сторітелінгу як основи навчання англійської, що дозволило учням заговорити англійською з перших місяців занять.
Професійний шлях Ірини Бойчук неодноразово відзначали на рівні міста та освітньої спільноти. Вона отримувала грамоти за результативну роботу з обдарованими дітьми, розвиток міжнародної співпраці в межах шкільних освітніх програм, участь у проведенні мовних конкурсів та вагомий внесок у науково-методичну роботу. Для самої вчительки ці відзнаки стали підтвердженням того, що обраний підхід справді працює з учнями.
Від правил до розмов: у чому суть сторітелінгу?
Більшість шкільних уроків англійської побудовані за однією схемою. Спочатку вчитель пояснює правило, скажімо, вживання Present Perfect. Потім учні роблять серію вправ: вставляють пропущені слова, перекладають речення, виправляють помилки. Наприкінці — невеликий текст для читання та кілька питань до нього.
Здавалося б, логічна послідовність. Але є нюанс: учні працюють з мовою як з математичною формулою. Вони знають, що треба додати "have" і третю форму дієслова, але коли настає момент використати це в розмові, мозок не встигає. Відсутній автоматизм, той самий рефлекс, який є в рідній мові.
Бойчук побудувала свою систему на протилежному принципі. Учні відразу занурюються в створення власного контенту. Навіть з мінімальним словником у двісті слів можна скласти невелику історію про себе, свою родину, улюблене хобі.
Як це працює на практиці?
У восьмому класі одної з Львівських шкіл Ірина запропонувала учням створити детективну історію англійською. Кожен учень мав додати свій епізод до загального сюжету. Перший придумав головного героя — детектива на ім'я Макс. Наступний описав злочин — зникнення старовинної книги з бібліотеки. Третій ввів підозрюваного — дивного професора з рудим котом. За три уроки з'явилася повноцінна історія на шість сторінок.
Деякі групи йдуть далі. Вони пишуть власні міні-книжки як фінальний проєкт семестру, створюють сценарії для коротких відео, ведуть англомовні блоги про свої захоплення. Один з учнів Ірини веде Instagram англійською про настільні ігри, і за півроку в нього з'явилося кілька тисяч підписників з різних країн.
За семестр ситуація в класі змінилася. Якщо спочатку більшість дітей мовчала на уроках, боячись сказати щось неправильно, то до кінця року вони вже сперечалися англійською, жартували, пропонували ідеї. Дівчинка Марія, яка на початку року ледве складала прості речення, за чотири місяці піднялася з рівня A2 до B1. Тепер вона читає адаптовані романи і розуміє майже все без словника.
Важливо, що під час роботи учні не боялися робити помилки. Бойчук не перебивала і не виправляла їх на місці. Натомість вона записувала типові помилки і на окремому занятті розбирала їх у контексті вже створеної історії.
Психологія методу
Сторітелінг працює одночасно як мовна техніка та як психологічний інструмент. Коли учень створює історію, він емоційно залучається в процес. Він хоче, щоб його персонаж був цікавим, щоб сюжет захопив інших. Це створює природну мотивацію шукати нові слова, будувати складніші речення, експериментувати з мовою.
Ірина інтегрує в методику різні жанри: детективи для підлітків, фантастику для старшокласників, щоденникові записи для тих, хто любить рефлексію. Кожен учень може обрати формат, який йому близький, і працювати в ньому. Один пише коротку історію про подорож у майбутнє. Інший створює серію постів для уявного блогу. Третій записує діалоги для короткометражки.
Інтеграція в програму
Одне з питань, яке часто ставлять колеги Ірини: як поєднати сторітелінг з обов'язковою шкільною програмою? Адже є теми, які треба пройти, є контрольні роботи, є екзамени в кінці кінців.
Бойчук вирішує це просто. Вона не відмовляється від програми, а просто подає її через історії. Якщо тема модуля "Healthy lifestyle", учні не переказують текст про правильне харчування, а створюють історію про персонажа, який вирішив змінити своє життя, і описують його шлях. Якщо тема "Travelling", вони пишуть про пригоди в іншій країні. Граматика, лексика, всі обов'язкові елементи присутні, але вони природно вплетені в контекст, а не існують окремо.
За її досвідом, учні, які працюють за методикою сторітелінгу, показують не гірші, а часто кращі результати на стандартизованих тестах. Вони краще запам'ятовують лексику, бо використовували її в контексті. Вони впевненіше пишуть есе, бо мають досвід створення зв'язних текстів.
Окремий етап, який вплинув на формування методики, — участь Ірини Бойчук у перевірці письмової частини ЗНО як експертки. Робота з великою кількістю учнівських робіт дала їй чітке розуміння того, які мовні навички справді перевіряються стандартизованим оцінюванням, а які залишаються формальними. Саме тому сторітелінг у її практиці не суперечить вимогам тестів, а навпаки допомагає учням краще структурувати думки, логічно будувати тексти та впевнено працювати з письмовими завданнями.
Міжнародний контекст і незалежні оцінки
Методика сторітелінгу не є суто українським винаходом. У західних країнах "narrative-based learning" використовується вже років двадцять, особливо в США та Великій Британії. Дослідження показують, що учні, які навчаються через створення власних історій, мають вищу мотивацію та краще утримують матеріал у довготривалій пам'яті.
Що цікаво, принцип працює не лише для англійської. В Європі схожі техніки застосовують для викладання німецької, французької, іспанської. У Швеції є школи, де діти пишуть власні комікси шведською, а в Німеччині ведуть відеоблоги про своє життя.
Оксана Литвин, незалежний методист, яка спостерігала за кількома уроками Бойчук, коментує:
Я бачила десятки вчителів, які намагаються "розворушити" клас. Але тут інше. Діти справді захоплені тим, що створюють щось своє.
Виклики та перспективи
Звісно, не все так гладко. Один з найбільших викликів — це час. Створення історій вимагає більше годин, ніж звичайні вправи з підручника. Треба обговорити ідеї, дати учням простір для творчості, попрацювати індивідуально з кожним.
Іншим складним моментом є готовність учителя до імпровізації. Неможливо заздалегідь передбачити, яку історію напишуть діти. Один учень раптом вирішить писати про зомбі-апокаліпсис, а інший про кохання між роботами. Треба вміти працювати з будь-яким матеріалом і знаходити в ньому граматичні теми.
Зусилля, втім, окуповуються. Кілька педагогів з різних міст уже звернулися до Ірини з проханням поділитися досвідом. Вона працює над посібником, де планує детально описати, як впроваджувати сторітелінг у звичайний шкільний клас без додаткових ресурсів.
У найближчих планах Ірини — систематизувати власний досвід і зробити його доступним для ширшого кола вчителів. Вона працює над практичним посібником зі сторітелінгу для шкільних уроків англійської, які можна буде з легкістю адаптувати під будь яку іноземну мову, де описуватиме конкретні сценарії занять, типові помилки та способи адаптації методу під різні рівні підготовки. Також вона планує серію методичних Zoom-зустрічей для педагогів, які хочуть змінити формат уроків, але не мають додаткових ресурсів чи спеціальних умов.
1 
1
Коментарі