Вишні з вітрянкою

 

Щодня ходжу з дитиною на базарчик за свіжими фруктами. Не центральною вулицею, а дворами. Так швидше.

На перехресті за два будинки від мого дому звертаю праворуч.

— Купіть вишні. 5 гривень баночка. Свіжі. Щойно нарвала, — чую дитячий голос.

Від несподіванки аж здригнулася. На цьому малолюдному перехресті ніколи нічого не продавали. Озираюсь і розгублююсь ще більше. Дівчинка, на вигляд років 6, із явними ознаками вітрянки: висипи на шкірі густо вкриті зеленкою. На носі, вухах і щоках видно свіжі зелені горошини.

Поряд із дитиною повне відро вишень і кілька півлітрових баночок.

— То ви братимете?— зіскакує з бордюра дівчинка.

— Ні, — видушую із себе і йду геть.

Дорогою до базару починають гризти докори сумління, що не зробила зауваження. Адже  дитина разом із вишнями "ділиться" ще й вітрянкою. Повертаюся з покупками тією ж дорогою. Дівчинка і вишні на місці. Біля неї зупиняється жінка:

— Де твої батьки? Вони знають, що ти тут робиш? Не можна з вітрянкою гуляти серед людей. Треба посидіти в хаті. Вітрянка ж вітром переноситься, ти можеш заразити когось.

Дівчинка стоїть схиливши голову. Жінка відходить.

— От коза, — бурмоче собі під ніс дівча. Бере відро і йде додому. — Не хотіла брати вишень, то пройшла б мимо. А то розкричалася на всю вулицю.

×