59-річний Віктор Зінченко із села Руська Поляна Черкаського району понад 15 років тому започаткував фермерське господарство "Віктор і Я". Разом із синами і дружиною обробляють 40 га землі. Цього року зібрали ячменю майже 50 ц/га, 42 ц кукурудзи, 35 ц проса.
— Заходьте подивитися, як живуть сучасні куркулі. Отут зберігаю кукурудзу, — Віктор Зінченко показує у дворі на залізну цистерну й накритий брезентом кузов вантажівки. Вилазить на машину і набирає в пригорщі зерно. — Зберігати у сховищах дорого, то частину врожаю тримаю вдома. Продаю людям. А це дзвонили із Дніпропетровська, питали чи по 400 гривень за тонну не продам. Це задарма. Щоб вийти на "нулі", а не в збиток, треба не менше 700 гривень. Тьху, дощ трохи намочив, ось скраю...
Зінченки живуть на околиці села. Біля двору стоїть старий комбайн, і причіп від трактора. За хатою — трактор і плуги. Усе просто неба.
— Шість років тому написав у район заяву на землю під господарські споруди. То знаєте, скільки готовили? Шість років! — обурюється чоловік. — Тепер ще сільрада повинна прийняти рішення.
Питаю, як розпорядився зібраним урожаєм?
— За ячмінь погасив кредит і з людьми розрахувався. Продав 35 тонн по 950 гривень. А ще 15 тонн зберігаю до підвищення. Плачу щомісяця по півтисячі. 80 тонн кукурудзи зберігаю вдома, жду ціни хоч по 800 гривень. А весною наша пісня хороша, починай спочатку, — скаржиться на владу. — Як ми вас любимо, беріть кредити, сійте. А як тільки аграрій виходить збирати врожай, видумують, то ціни на нафту піднялися, то ще щось. Аж цікаво, що наступного разу придумають, щоб пальне здорожчити... Як засуха була, я балдєю, збирати нічого, а ціна на зерно висока. І збирати легше: ляп-ляп — тонну продавав по півтори тисячі… Це в якій державі треба жити, що чим менший урожай, тим більше я радію!
Взяв комбайн за 700 тисяч. Ще стільки ж довелося дати "на лапу"
Віктор Іванович раніше працював слюсарем на підприємствах Черкас, має практику всіх будівельних професій. Заочно закінчив сільгосптехнікум.
— На початку 1990-х створювали альтернативну колгоспам систему. Кум Павло Борисенко підбурив мене: давай візьмемо землю, — згадує Віктор Іванович. — Взяли по 37 га із запасів сільради. Плани були широкі-глибокі. Перша оплєуха: документи на землю лежать на підписі у голови райдержадміністрації, а колгосп узяв і засіяв нашу землю. А ми вже оформили по два мільйона купонів кредиту. Доки йшла ця катавасія, інфляція була така, що потім я спромігся взяти комбайн за 700 тисяч. Ще стільки ж довелося дати "на лапу". У перший рік ячменю зібрав по 60 центнерів із гектара. Це майже три вагони. Розрахувався з людьми, планував купити трактор. Але після інфляції зміг купити лише колеса з дисками.
Фермер ображається на податківців і бюрократів.
— Кажуть, чого синам не начисляю зарплату. Вони переживають, бо податок їм треба! Щоб продати машину, я повинен зібрати збори членів господарства. У протоколі зборів сім"ї пишу, що виступила Зінченко Валентина Іванівна, сказала, "ми рішили, що вона нам зайва". Як іду купляти міндобриво, повинен виписати на себе доручення: я — Зінченко Віктор Іванович, довіряю Зінченку Вікторові Івановичу отримати… Дурдом! Треба тримати бухгалтера — в банку не дадуть кредит без балансу. Я плюнув і йду у кредитну спілку. Хоч відсотки вищі, але там без мороки за 15 хвилин отримую. Віддаю з першого врожаю. Всі знають, що в мене прекрасна кредитна історія.
Віктор Зінченко згадує, як одного року держава обманула і не погасила обіцяні відсотки за кредит.
— Вина у негараздах аграріїв усіх зверху. Мінялися Єханурови, Масоли, Пустовойтенки, Януковичі, Тимошенки. Жодного разу навіть натяку на покращення не було. Єдиний хто був нормальним прем"єром, можете аграріїв спитати, — Ющенко. Він провів реформи, різко підняв ціни на зерно, виплатив пенсії. Я відчув, що це був прорив! Продав жито, закупив бензовоз пального. У-у-у, кажу, синам: якщо так буде, ми накінець заживемо, — розповідає Віктор Іванович. — Велосипед видумувати не треба. Хай зроблять пільгові кредити, здешевлення пального, добрив. А то як почнуть обіцяти, аж душа радується. А насправді, це глумління над селом. Юлька каже, ми зробили велику справу, пролонгували кредити. А ви нам краще дайте нормальну ціну на зерно і я сам розрахуюся. Зараз, як світова криза, то їм як бальзам на душу, спишуть усе на неї.
4 
35413
Коментарі