"Свекруха спалила всі речі, лишила тільки документи"

 

У області запровадили додаткові посади соціальних працівників. Тепер, окрім інвалідів та пенсіонерів, вони допомагають і малозабезпеченим сім'ям.

Із соцпрацівницею Тамарою Матвєєвою зустрічаємося біля сільської ради села Мошни Черкаського району. Йдемо до її синьої "таврії". Власною машиною вона об'їжджає всіх  підопічних кілька разів на тиждень. На бензин витрачає не менше, як 200 грн щомісяця.

— Раніше в селі був лише соціальний педагог при школі, а тепер соцпрацівникам, дали комп'ютери, найкращий кабінет у сільраді. Ми почали їздити по селу і шукати проблемні сім'ї. Під особистий супровід я взяла шість родин, а моя колега Надія Вознюк — три, — розказує Матвєєва. Сідаємо в автівку.

— Головна проблема людей — не вміють користуватися навіть тими коштами, що їм дають як соціальну допомогу.

Під'їжджаємо до двору край села.

— Тут живе жінка, хвора на розсіяний склероз. Чоловік її вигнав, як дізнався, із двома дітьми лишилася, — розказує Тамара Василівна. Із багажника дістає пакет із крупою. — Знайомі роблять гречку, а це подрібнена. Чоловік привіз півмішка, то я тепер роздаю.

Кілька разів дзвонить у двері. Не чекаючи відповіді, заходимо до хати, де живе Оксана Войцеховська з дітьми 15-річним Владиславом й 12-річною Каріною. Матвєєва віддає гречку. Господиня повільно несе крупу до кухні. Йдемо до кімнати.

— Це від газу так тепло чи ще й протоплювали дровами? — запитує соцпрацівниця.

— Газ учора включили, прогнали, щоб трохи сирість убити, — відповідає Оксана. Матвєєва оглядає речі на стіні, там висить кілька курток.

— З одягом усе в порядку? — запитує.

— Да, тільки взуття не хватає. У Владіка немає.

— Ой, так як вже й пригляділа замшеві ботінки 39-го розміру. В школу передам, — відказує Матвєєва.

Далі їдемо до будинку, яке двом сім'ям тимчасово надала сільська рада. Матвєєва дістає з машини масло, два пакети з гречаною січкою. З багажника виймає мішок з гречаними відсівками.

На порозі зустрічає 20-річна Анна Штабрат. Миє підлогу в коридорі. Запрошує до кімнати. Там чотири ліжка, одне двоярусне. Анна має чотирьох дітей — 5-річну Каріну, 3-річного Олега, 2-річну Тамілу та восьмимісячного Сергія.

— Я вже і в чергу на житло ставала, і на гарячу урядову лінію дзвонила, але ми нікому не нужні. Мені скрізь кажуть: "А ви нарожали, щоб вам щось дали?". Після цього більше нікуди не звертаємося, — пояснює господиня.

— Я вам там шелуху привезла. Тільки її засипати треба, коли вже жар буде з дров, — пояснює соцпрацівниця.

Анна йде на вулицю по мішок. Одягнена в штани та майку.

Із Тамарою Василівною навідуємо Анну Джулай. Вона з інтернату, живе з двома дітьми, 2-річною Ангеліною та 10-місячною Діаною.

— Оцю дівчинку вчила борщ варити, — говорить Матвєєва. Починає гратися з Ангеліною.

— Я ж нічого не вміла, — додає Анна Джулай. — Сюди потрапила після того, як розійшлася з чоловіком, бо той випивав, бив. Свекруха спалила всі речі, лишила тільки документи. Борщ у мене ше не получається. Чи я неправильно кидаю продукти — те розварене, те недоварене.

О 17.10 Матвєєва повертається додому. У дворі чутно, як рохкають свині.

— Зараз будемо поратися. Всі ж хочуть моєї уваги. Тепер починається друга зміна, — говорить. Доїть двох корів.

О 18.00 дзвонить Анна Штабрат.

— У нас вітрянка, мабуть, — чути по телефону.

Тамара Матвєєва їде до жінки, вдвох мастять дітей зеленкою.

Варить картоплю і запікає курку. Перед сном читає книжку "Жінка і самоповага" Дейзі Осборн. Лягає спати о 23.00.

×