У село Олянине Кам'янського району близько п'яти років не їздив рейсовий автобус. Після нового року рейси відновили. Автобус ходив двічі на тиждень. З кінця січня рейси знову стали нерегулярними. Причиною називають погані дороги.
13 березня об 11.00 біля зупинки в центрі села жителі чекають вантажний бус, який привозить продукти щосереди. В Оляниному живуть 46 осіб, майже всі — пенсіонери. Магазину немає. Продукти замовляють за мобільним телефоном.
— Сказала сестрі милосердя Валі, щоб натягала мені в хату води, бо куплю оселедців, — розповідає 76-річна Ганна М'якота. Прийшла за годину до прибуття автолавки, щоб поспілкуватися з односельцями. — Лишилась на старість сама. В хаті — ні радіо, ні телефону, ні телевізора. Останній раз у райцентрі була два роки тому. Оформляла документи як дитина війни.
Здалеку повільно йде з ковінькою 80-річна Марія Хавроненко.
— Дідові куплю печення й різних канфетів, — махає картатою торбою. — Такий жовтий став через ту аденому, наче віск. Молодший за мене на 15 год, а шо з того?
Удвох жінки стоять майже годину. Обтирають об траву бруд із калош. Поглядають через дорогу на хату з яскраво-синіми віконницями.
— Гальку не видно, — каже М'якота.— Заперлась у хаті й боїться виходить. У неї на тому тижні цигани з хати винесли 4 тисячі гривень й мобільного телефона. Поки сходила пізно ввечері на палицях в туалет, то й ограбили.
О 12.00 під'їжджає бусом підприємець зі Сміли 54-річний Олександр Захарченко. Крім жінок, підходять за цигарками Петро Кутовий і Петро Дроняк. Підприємець дістає блокнот, дивиться записи: кому що привіз, хто скільки заборгував.
— Баба Ліда не появлялась? — запитує. — На 165 гривень набралась товару ще осінню й двинула зимувать до дітей в город.
Окремо від решти товарів лежить шмат хребта лосося. Захарченко каже, що це замовила Олена Лузан із хутора Богданівка. До неї їхатиме додому, бо жінка далі власного подвір'я не ходить.
— Хто немічний, то по хатах об'їжджаємо, — пояснює підприємець. — Майже у всіх мобілки є, то дзвонять до мене, заказують. Тій же бабі Олені привозю щоразу по три пачки морозива. Поки з нею побалакаю, то всі три одним махом з'їдає, холодільніка ж немає.
Петро Кутовий розказує, що минулого тижня хотів поїхати до райцентру. З шостої ранку чекав автобуса на зупинці, він не приїхав.
— Автобус повинен у середу і п'ятницю приїжджать, ні разу не було, — каже. — Набився до Дроняка в машину. В нас тут два "жигуля" на все село. Другий у Володі Плаксія. Буває збираємося по троє-четверо. Замовляємо таксі в райцентрі, коштує 135 гривень. Їхати 40 кілометрів. Квиток до села в касі Кам'янського автовокзалу коштує 9,56.
Чоловіки набирають у кишені цигарок.
— У нас тут як автономія, — продовжує Петро Дроняк. — Молоко, поросят здаємо заготовачам. На ті гроші купляємо дрова, сірники, мило, борошно. Сало, м'ясо, самогон — свої. Шо ше людині треба? В случай чого, по мобілці "скору" чи міліцію визиваємо. Главно, як на "скору" дзвониш, сказать, шо людина молода й температура більше 40, бо як по-іншому — можуть не приїхати.
У Олександра Захарченка дзвонить телефон.
— Об'їду село, потом передзвоню й розкажу, як тут діла, — гукає голосно в слухавку.— Баба Санька з Кривого Рогу всім привіт передає. Рік як виїхала до дітей. До мене щосереди дзвонить, розпитує, хто живий, хто вмер, які новості у селі.
Торгує протягом півгодини. За цей час скуповуються п'ятеро. Ще має розвезти замовлення додому сімом покупцям.
Прощаючись, селяни просять підприємця поклопотати в районі, щоб екологічна служба дозволила по селу рубати на дрова акації.
— Скоро вовки в тих акаційках заведуться, — сміється Петро Кутовий. — А не дай Бог самовільно зрубать, то такий штраф упаяють, шо місяць на нього молоко здавать прийдеться.
3 
1
Коментарі