"Можуть узяти картошку підгортати. А так в основному стройка"

 

Минулого понеділка зранку збираю в наплічник старий одяг, трохи харчів та рукавиці. Їду на неофіційну "біржу праці" на розі просп. Хіміків та вул. Нечуя-Левицького в Черкасах. Там шукають підробітку.

О 7.20 на лавці поблизу тролейбусного парку сидять троє чоловіків. На огорожі поряд висить чорний пакет і камуфльований рюкзак з одягом. Знайомлюся з Валерієм, 37 років. Одягнений у бриджі та рябу футболку, на голові панамка. Другий чоловік представляється Сергієм, 54 роки. Він у джинсах і чистій білій тенісці. Третій — 52-річний Володимир.

— Тут і акадєміки, і прораби, інженєра, і вобше без спеціальності приходять. Можу за день заробити, як на постоянці за місяць. А можу й нічого не заробити, а просидіти тиждень, — розказує Сергій. — Можуть узяти картошку підгортати. А так в основному стройка. Робота єсть. Тіки яка. Робити за 150 те, що по розценках 500 стоїть.

Володимир підрізує маленькими ножицями нігті. Йому телефонують. Бере картату торбу з речами й іде на зупинку. Каже, попросили побути підсобником біля бетонозмішувача.

— Сама любіма робота — копать землю. Можна за 150 гривень сторгуватися, — говорить Сергій.

Підходять двоє чоловіків. Сідають осторонь. За деякий час мені пропонують одноденну роботу на будівництві. До 20.00 можна заробити 120 грн. Валерій крутить головою. Відмовляюся.

— Дурять, запросто. Єслі починає мутить, що там поїдем, подивимся, то діла не буде. Треба чуйку мати. Бачиш, шо шось не так — ласти в руки і хода. Можуть узяти на роботу, а вернешся з пустими карманами. Можеш неділю проробити. Робиш-робиш. А, наприклад, інструмент якийсь чи ще якісь матеріальні цінності хтось украв й усьо. Приходить мордатий та каже: "Ви попали на бабки!" А то ж вони самі таке роблять. Чи може й серед робочих завестися якась блоха, — розповідає Сергій.

Валерій каже, що такі самі "біржі" є на площі 700-річчя, поблизу перехрестя вул. Сєдова і Благовісної, біля парку Перемоги та бази ОПС.

О 10.00 прощаюся із Сергієм та Валерієм і йду на зупинку. Вони залишаються чекати.

За тиждень знову їду на "біржу". О 8.30 на лавці сидять двоє чоловіків. Біля них дві півлітрові пляшки. В одній з-під "Знаменівської" — вода, з-під кока-коли — самогонка. Її продають поряд "на точці".

— Буде сьогодні робота? — запитую.

— Робота була раненько. П'ятьох забрали на асфальт в частний сєктор. Більше, мабуть, не буде, — відповідає Олександр, років 55. Передніх зубів не має. Біля ніг велика картата торба з брудним одягом. — А ти хто по спеціальності?

— Я студент, — відповідаю.

— Ну, тоді тобі тут фортуна навряд усміхнеться. Тут усі старі вовки. В кожного кілька спеціальностей. Тобі тільки що, кидати і копати, — каже російською Юрій, років 40. Він високий, давно неголений, у шортах та окулярах. — Я тут не перший рік. Зараз "біржа" себе віджила. Всі в основному мають свою клієнтську базу. От мені телефонують і я їду, а сюди йду за звичкою. Ти краще в інтернет об'яву дав би. Або йшов листовки роздавать. Тут тільки час свій витратиш.

×