У серпні губернатору Черкащини — Сергієві Тулубу, 57 років, корпорація "Богдан" подарувала на день народження пікап. Він передарував його багатодітній родині Пономаренків із села Домантове Золотоніського району. "ГПУ" вирішила дізнатися, чи користується сім'я автомобілем. Адже водійських прав подружжя не мало.
Садиба Пономаренків — на вул. Гагаріна, навпроти магазину. В будинку металопластикові вікна, стіни чисто побілені. Біля хати стоїть білий пікап. На капоті видно сліди від дитячих пальців. Стукаю у двері. Дитячий голос запитує, хто там. Прошу покликати когось із дорослих.
— Ой, а батьків немає. Вони в баби з дідом, — каже 14-річна Яна. Передзвонює матері. Та обіцяє скоро прийти.
Пономаренки виховують сімох дітей. Яна запрошує до кухні. На підлозі — нові кахлі, плита, витяжка, холодильник і пралька. Крізь відчинені двері у ванній видно сірі поштукатурені стіни. 12-річна Ірина миє посуд. Менші — 10-річна Людмила, Олексій, 8 років, 6-річна Алла — по черзі заходять до кухні. Із коридору визирає Сергій, 4 роки.
— Сергію, мамці сказать, шо ти очі строїш? — кричить на нього Яна. Старша сестра відправляє молодших учити уроки.
— Звісно, ми зраділи машині. Ми й у церкві просили Бога, аби дав нам її, — каже Ірина. — Але ще нікуди не їздили, бо з татка поганий водій.
— Нам майже кожного року щось дарують. Позаторік на день села подарували набір посуду. Всього 19 тарілок було, то вже половини нема — побили, — Яна дістає із шафи велику білу тарілку з синім обідком. — Ще матрац надувний, я на ньому спала, коли моє старе ліжко винесли, а нового ще не купили. Із машиною дали комп'ютер. Ми на ньому, правда, тільки фільми дивимося.
Яна забирає з кухні 2-річну Юлію, яка прибігла в самій футболці.
— Іще нам подарили три м'ячі та три скакалки. Та малі у школу взяли, тепер мені нема на чому дома стрибать, — говорить Ірина. Виливає з миски мильну воду і набирає чистої. Починає полоскати посуд. — Минулого року на Миколая запрошували нас у Кропивну — подарували пилосос.
— Ой, точно, я й забула за нього, так давно ним не користувалася, — сміється Яна.— Подарив нам губернатор ще й козу, а вона вагітною виявилася, молока не дає. Зимою будуть козенята.
— Мамочка приїхала, на бабиному велосипеді, — Алла визирає на вулицю. Всі діти біжать до дверей. До хати заходить 36-річна Наталія Пономаренко.
— Приїхали до нас із районної адміністрації, — згадує. — Кажуть, проводять конкурс серед двох сімей на подарунок. Тільки не говорять, який. Чоловік тоді обідав за столом, то в нього аж апетит пропав. Поїхали, через півгодини вернулися. Питають: "А ваш тато вдома?". "Дома", — кажу. "Ну, кличте його. Такий щасливий случай випадає дуже рідко, і на цей раз він випав вам. Ви виграли подарок". Та й поїхали. Не сказали, який. А все село вже гуде, що машина, — мати починає одягати Юлію на вулицю. Старші вдягаються самі. — Гарна, особливо для села — багажник великий. Ми хотіли, щоб уся сім'я влазила, а не частинами їздити або пішки йти. Але нічого. Діти залазили в машину. Двоє за рульом сиділи і двоє збоку, на пасажирському сидінні. Кузов відкривали — там сиділи. Зараз чоловік вчиться на права в Золотоноші, 19 жовтня здає екзамен. На зиму зробимо накриття для пікапа. Їздили вже по селу — по борошно, по козу — в сусіднє село. Але чоловік сам боїться. Просить, щоб коло нього сидів опитний водій. Якщо за село їхати, то просимо водія з правами. Так шо ми машиною довольні.
1 
1
Коментарі