Мій польський приятель Томек любить Україну так, як ніколи не полюблю я. Іноді мені здається, що він любить її, як вічну наречену — прекрасну заснулу принцесу у скляній труні. Хоч нібито справу він має з живими людьми і, властиво, саме їм належить його палке почуття, він завжди підкреслює, що любить саме її — Україну. Немовби саме ті, люблені ним люди, нею і є, а інших просто не існує.
Томек — єдиний із відомих мені поляків, який говорить "в Україні", а не "на", відповідно до норм польської мови. Наші західні сусіди, на відміну від росіян, давно не вкладають у це "на" жодних імперських амбіцій, але приятель послідовний і не бажає миритися з поверховістю прийменника "на". Йому потрібно саме "в" — в глибину, в серце, до основ залізти в цю Україну.
Як ви можете голосувати за комуністів?!
Тому він сприймає її як місцину, якій можна цілковито віддатися — аж до самознищення. Тут він п'є гидку слабоалкоголку і міцний самогон, вештається нічними вулицями і відкриває людям свою душу. І в нього це прекрасно виходить. Україна таке любить, відповідаючи взаємністю: вона забезпечує йому потрібні градуси, відгукується зустрічним перегаром на душевні пориви і ще жодного разу не набила йому обличчя в темному підворітті.
Однак Томекова трагедія починається в момент, коли він спостерігає за стосунками українців між собою. "Як ви можете голосувати на комуністів!?", "Чому так багато націоналістів!?" — запитує він, ніби це робить якась інша, підпільна Україна, а не та, яку він любить. "У дупу такі вибори!" — кричить він. Це не його Україна проголосувала за п'ять років брежнєвського застою і цирк під куполом Ради. Це не його Україна добровільно позбавила себе перспектив.
Іноді мені здається, що омріяна Україна якраз живе саме в Томеку, який неодноразово казав, що переїде сюди назавжди. І от коли це, нарешті, станеться, тоді я таки повірю, що він уже в Україні, а не "на".
3 
1
Коментарі
44