Сьогодні бути топовим колористом - це не просто вміти фарбувати волосся. Це сфера, де недостатньо просто знати формули змішування пігментів. Тут потрібен особливий талант бачити кольоротип, відчувати характер клієнта та мати харизму, яка перетворює звичайний візит до салону на сеанс терапії. Щоб стати експертом, якого шукатимуть за тисячі кілометрів, потрібно не лише роками відточувати техніку, а й мати сміливість диктувати власні тренди.
Про те, як фанатичне ставлення до своєї справи допомагає підкорювати світові столиці краси та чому українська школа колористики сьогодні вважається однією з найсильніших у світі, говоримо в інтервʼю для Gazeta.ua з експерткою, бізнес-леді Ольгою Коцюбайло.
Ви наймолодша з шести дітей у сім'ї. Як життя у великій родині вплинуло на ваш характер?
Моє дитинство було щасливим. Була найменшою в родині, мене всі дуже любили й жаліли. Брати завжди казали, що я балувана і дуже вимоглива. Мені завжди було потрібно все, що захочу.
Мій тато – комбайнер, мама – швачка. Від них я всього вхопила потрошки. Головне – стійкість, наполегливість і працьовитість. Ці якості дуже допомогли в майбутньому, коли професійно розвивалася, робила кар'єру і будувала бізнес.
Саме в дитинстві ви зрозуміли, що хочете пов'язати життя саме з б'юті-сферою?
З дитинства цікавилася красою та стилем. Постійно брала в сестри косметику, користувалася її плойкою. Пам'ятаю, як крутила собі кучері на саморобні бігуді: робила їх із тканини, всередині якої був папір. У 4-5 класі могла накрутити волосся на ці саморобні бігуді та піти на базар, щоб усі мене побачили. Мені подобалося, коли люди звертали увагу, робили компліменти.
Згодом почала у школі робити зачіски дівчатам. Коли в нас були конкурси професій, позиціонувала себе як перукарка. У 9-10 класі вже точно знала, ким буду. Коли закінчувала школу, про жодну іншу професію навіть не думала.
Замість канікул ви обирали чемпіонати та навчання. Це було бажання довести щось собі чи чітка стратегія стати найкращою у своїй сфері?
Щоб вчитися на перукаря, потрібно було скласти іспит з малюнку. Однокласники відпочивали, а я ходила на заняття до суворого професора, малювала цілими днями. Зараз не шкодую – це мене загартувало на роки вперед.
Потім прагнула рухатися далі, брала участь у конкурсах і чемпіонатах. Спочатку нічого не вигравала, це змушувало ще більше практикуватися. Вже згодом здобула перші перемоги.
Ви спеціалізуєтеся на складних техніках фарбування. Займалися цим відразу чи прийшли з часом?
Я шукала себе 5 років. Був час, коли робила все: стрижку, манікюр, педикюр. Але з часом зрозуміла, що складні техніки фарбування – моє. Щоб займатися цим, потрібна серйозна підготовка й неабиякий досвід, адже все треба робити з ювелірною точністю. До кожного клієнта підходжу індивідуально. Лише так фарбування буде ідеальним – волосся матиме природні відтінки й виглядатиме приголомшливо.
Які техніки фарбування використовуєте?
Користуюся не лише відомими техніками фарбування, а й розробляю авторські. Наприклад, Velour Luxe Technique. Вона поєднує делікатне освітлення та багатогранність відтінків. При цьому на всіх етапах відбувається контроль структури волосся, що дозволяє вберегти його під пошкодження.
За цей новаторський підхід у колористиці торік мене відзначили на Best Business Awards & Gala. Для мене це – визнання мого внеску в розвиток сучасних стандартів б'юті-індустрії.
Студія краси Space26 відкрилася в Києві в розпал пандемії, коли багато закладів навпаки закривалися. Яким був для вас головний аргумент?
На той момент я орендувала перукарське крісло в салоні. Мала асистентку, яка паралельно в мене навчалася. І в якийсь момент зрозуміла, що мені тісно. Відкрити власний салон – це було не просто бажання, а гостра потреба. Почала шукати приміщення. Мені тоді було 25 років. Коли підписували договір оренди, власники дивилися на мене з недовірою. Навіть перепитували: "Ви впевнені? Ми ж на рік підписуємо договір".
Попри карантин, клієнтів не бракувало?
У мене тоді був запис на два місяці вперед. Пам'ятаю, як зробила складне фарбування Airtouch. Воно тоді коштувало десь 2500 гривень. Потім бігла міняти ці гроші на долари, щоб відкласти. Поступово моя команда розширювалася, клієнтів ставало більше.
Дуже раділа, коли мене удостоїли звання "Лідер підприємництва України" за успішний бізнес у сфері краси, впровадження новаторських технік і високий рівень сервісу. Це стало визнанням не лише експертності, а й інноваційних підходів у підприємницькій діяльності.
Як для вас почалося повномасштабне вторгнення?
Напередодні був звичайний робочий день. Робили фотозйомку з моделями для Instagram, жартували, сміялися. Працювали допізна, роз'їхалися втомленими. Вранці прокинулася, коли задзвонив будильник. У в телефоні купа дзвінків від команди, дівчата вже створили окремий телеграм-канал. Розбудила чоловіка: "Війна почалася!". Він не повірив: "Яка війна? Ти що?". А потім разом подивилися новини і просто заніміли.
Я подзвонила клієнтці, яка була записана на ранок. Кажу: "Ви будете чи скасовуємо?". А вона мені: "Олю, ви що, я вже з Києва виїжджаю, війна почалася!". І тільки тоді до мене дійшло, наскільки все серйозно.
Поїхали з чоловіком у салон. Центр Києва був абсолютно порожній. Ніколи не бачила нашу столицю такою – ні машин, ні людей. Забрали документи, ноутбук, деякі речі. Вирішили ще на одну ніч залишитися вдома, бо мали деякі справи. І ця ніч стала найжахливішою в моєму житті – вибухи, сирени.
Зранку, як тільки закінчилася комендантська година, ми виїхали до моїх батьків у Борове на Рівненщині. Але перед тим треба було забрати з Ірпеня родичів чоловіка. Саме тоді підірвали Ірпінський міст. Всі, хто звідти виїжджав, сигналили нам: "Не їдьте туди, там небезпечно". Але ми все одно поїхали, щоб забрати родичів.
Чи довго вагалися перед тим, як прийняти рішення виїхати до США?
Чоловік заради цікавості запропонував податися на програму United for Ukraine. Дозвіл ми отримали в серпні. Вагалися до останнього, адже в Україні в мене був бізнес. Лише в жовтні зважилися на переїзд. Було страшно, бо не розуміла, що я у США робитиму, де працюватиму.
Чи складно було знайти роботу?
В Instagram запостила фото зі своїми роботами і запустила рекламу. Дівчата почали писати. Знайома українка дозволила приводити клієнтів до неї в салон. А потім я почала їздили працювати ще й в іншому. Добиралася півтори години. А в нас з чоловіком тоді була одна машина на двох. Вранці відвозила його на роботу, їхала на свою зміну, а о 17-й летіла його забирати. Ми так проїздили місяців чотири, поки не змогли купити другу машину. Та врешті я зрозуміла, що досить їздити по кільком салонам. Обрала один, де ціна оренди була адекватною. Пропрацювала там півтора року.
Як зважилися відкрити салон краси Space LA?
Історія повторилася – мені знову стало тісно. Одного разу побачила, що на першому поверсі будинку, де ми живемо, здають в оренду кабінети. Пішла спитати про ціну. Виявилося, у 2,5 рази дорожче, ніж я платила раніше. Але жити і працювати в одному й тому ж будинку – неймовірно зручно. Тому довго не думала. Тепер це мій простір, де можу давати клієнтам той сервіс і ту якість, до яких звикла.
Якщо порівнювати Київ і Лос-Анджелес – де легше стартувати?
Однозначно в Києві. В Україні орендувати приміщення набагато простіше. У США, щоб лише орендувати "стіни", треба пройти справжні "кола пекла". Орендодавці дивляться кредитну історію, банківські стейтменти, податкові звіти, кількість грошей на картках. В Америці треба не просто зареєструвати бізнес і платити податки, а й обов'язково оформлювати страхування на салон. Якщо, не дай Боже, людина в приміщенні впаде і зламає руку, страховка має це відшкодувати.
Чи є різниця у запитах українських та американських клієнток?
Американки не люблять довго сидіти в салоні. Їм треба за дві години пофарбуватися і побігти далі у справах. Дивлюся на волосся і розумію, що там роботи на пів дня, але їх це не хвилює.
Українки виділяють для себе цілий день: фарбують волосся, йдуть на манікюр, брови. Розуміють: щоб зберегти якість волосся, потрібен час. Вони готові сидіти в салоні довго, щоб отримати ідеальне освітлення чи тонування, бо знають, що це результат на пів року.
Американським жінкам часто кажу: "Є така крута техніка, Airtouch". Вони дивуються: "Що це таке?". В Україні так фарбують волосся вже років 10. Американці звикли до традиційних "хайлайтс" чи мелірування. Але коли бачать результат української школи, то вони в захваті.
Ви працюєте у преміум-сегменті. Хто ваші клієнти в Лос-Анджелесі?
Переважно українки. Є ті, хто приїхав нещодавно. Часто приходять жінки, які живуть у США по 15-20 років, і кажуть: "Як добре, що ми вас знайшли! Ви знаєте, як зробити красиво". Місцеві майстри – це переважно мексиканці чи азіати. Вони мають іншу структуру волосся – воно жорсткіше. Через неправильний підхід можуть просто спалити тендітне слов'янське волосся. Тому українки за кордоном шукають наших майстрів.
До мене приходять ті, хто турбується про своє волосся, вони хочуть, щоб фарбування було делікатним, а волосся після цієї процедури залишалося здоровим.
Чи просто потрапити у ваш салон?
Обов'язково слід записуватися заздалегідь. Прийом розписаний на кілька місяців, адже до мене звертаються не лише мешканки Лос-Анджелеса, а й приїжджають жінки з інших штатів. Радію з такої кількості клієнтів, адже це свідчить, що люди довіряють мені як професіоналу.
У США багато фейкових відгуків про якість послуг, тому люди більше довіряють живій пораді. Коли хтось бачить красиву стрижку і їм кажуть: "Мене постригла Оля з України", то вони приходять до мене, згодом стають постійними клієнтами.
Ви перемагали в багатьох престижних чемпіонатах у Європі, США та Україні. Зокрема, посіли перші місця у категоріях фарбування "Expert Blon", жіноча комерційна стрижка на довгому волоссі та в категорії "Стильне фарбування". Перемога в якому конкурсі є для вас найважливішою?
Щоб стати експертом у моїй сфері, важливо брати участь у професійних конкурсах. Я почала робити це ще на початку кар'єри. З того часу перемагала і ставала призеркою багатьох національних, міжнародних чемпіонатів з перукарського мистецтва.
Варто відзначити XXIX Beauty чемпіонат України СПУ та Empire of Beauty. Символічним для мене став крайній конкурс від Спілки перукарів України. Вперше взяла в ньому участь у 2015-му, коли ще вчилася в коледжі. І от через 11 року знову – але вже онлайн з Америки. Дуже хвилювалася, коли оголошували результати. Отримала дві золоті медалі й одну срібну. Це додає сил рухатися далі й показує, що я на своєму місці, де б не жила – у Києві чи Лос-Анджелесі.
Кілька років у багатьох конкурсах уже беру участь в якості судді.
Також навчаю молодих перукарів новітнім технікам фарбування в Спілці професіоналів України.
Ваш салон у Києві продовжує працювати. Як вдається ним керувати, перебуваючи за тисячі кілометрів?
Постійно на зв'язку з адміністраторами, керівниками, СММ-командою. Дистанційно контролюю всі робочі процеси, завжди долучаюся до планування подальшого розвитку бізнесу. Знайомі кажуть: це свідчить, що я крута організаторка і підприємиця, яка може вести міжнародні проєкти навіть у складних умовах. Звісно, були моменти, коли здавалося, що більше так не зможу. Але мене тримає надія.
Історія Ольги Коцюбайло – це приклад професіоналки, яка не лише реалізувалася за кордоном, а й продемонструвала свою експертність на міжнародному рівні. Вона показала, що власну справу можна успішно розвивати навіть у найважчі часи. Але лише за умови, що ти фанат своєї справи. Вона змогла привезти в Лос-Анджелес українську якість, до якої там не звикли, і при цьому продовжувати управляти своїм салоном у Києві. Зараз Ольга фактично живе на дві країни: розвиває новий простір у США та продовжує дистанційно керувати столичним бізнесом. Її шлях доводить, що професіоналізм не знає кордонів, а щире бажання дарувати красу допомагає долати не лише будь-які виклики, а й відстані.
2 
1