Пʼятниця, 10 квітня 2015 12:30

Урбаністичне й рустикальне

Дуже дивно, коли починають пояснювати, що місто російське, село українське, отже – росіяни принесли сюди міську культуру. Дивно тому, що саме нас, а не російські землі, варяги нарекли – Ґардаріки, країна міст. А вони таки бачили світу. Ми, до речі, такою Гардарікою залишаємося досі. Спілкувався з якоїсь причини з турком, і спливло, що на всю Туреччину десь 80 міст. А в нас статус міста мають 460 з чимось населених пунктів (зараз не знаю, це з Донбасом).

Досить дивно за такої кількості міст ще в Середні віки було б сподіватися, що ось прийдуть до нас москалі з бородами й навчать міській культурі. Достатньо почитати хоча б вірші українського бароко, і найвеселіший їх різновид – вірші мандрованих дяків (або дяків-пиворізів, як їх ще називали), щоб зрозуміти: з міською культурою у нас було все нормально. Це нітрохи не поступається поезії західноєвропейських вагантів, бо покликано до життя тими ж реаліями – школою, студентським вічним голодом, незрозумілою латиною і різками для неуків.

Росіяни не принесли, а витіснили на Куренівку ту культуру, і навіть викачали до себе всіх тих освічених дяків – аж до рівня вчителів у дворянських маєтках, не кажучи вже про ректорів колегіумів і віршописців. У Ломоносова були українські вчителі. Але залишки тієї культури, як колона Магдебурзького права в Києві, існували аж до кінця XIX ст. Це дуже цікаво читати в мемуарах. Скажімо, лише в переддень XX ст. у Києві було скасовано міську варту, що існувала коштом магістрату, їздила ночами містом на конях і, о Боже, традиційно носила козацькі жупани, ще й стриглася відповідно. Таке собі етнографічне нагадування мешканцям Подолу, чийого вони роду. Кияни дуже переймалися, коли в часи боротьби з українськими проявами варту розігнали, бо в них був найкращий у місті оркестр. Ну так же, "нєт, нє било і бить нє можєт". Жандармів і городових сюди принесли – це так. Але не думаю, що вони були культурнішими за ту варту.

Залишилися, власне, самі торгові люди. Ота Секлета Лимериха із "Зайців…", природна городянка, яка торгує яблучками й нікому нічого не винна, а треба, то і в Полтаві вас знайде. Але впевнено залишилися – досі торгують пиріжками на Подолі. Секлета Лимериха й "Київзеленбуд".

Ренесанси українського городянства ставалися регулярно, як міська культура Львова часів Федорова й Руського братства чи, незбагненно, – Харкова часів Скрипника й Розстріляного відродження. Що сталося з нею? Ну, ось яке відродження, те й сталося. Однак їхні здобутки настільки неймовірні й потужні, що українська творча молодь надихається ними й досі. Але ж це треба читати й цікавитися історією тієї землі, на яку тебе примхами долі й генеалогії занесло. І мову знати.

Звична для всього світу опозиція міське-сільське в нас спотворена міжнаціональним, а ще більше – мовним компонентом. Можливо, десь у Європах також містяни насміхаються зі своїх селюків (і навпаки), але роблять це куди добродушніше, як у ранніх фільмах Челентано. Бо ділити їм нічого. Чого варта Баварія без пивного Октоберфесту, Франція – без младовинного Божоле Нуво, а Техас – без родео й музики кантрі? А це все свята вшанування тамтешніх селюків. Але нам легше запозичити в німців Октоберфест, ніж віддати належне власним хліборобам. Ми ж городські.

У нас ця опозиція підсилена повзучою культурною окупацією наших міст, необхідною умовою поселення в яких довгий час був "іспит на зрадника": зміна мови спілкування і всіх життєвих цінностей за саме право мешкати в місті, чого жодна пристойна країна просто не могла собі дозволити.

В Україні був один культурний діяч, який дуже цим протиставленням переймався, усе сільське вважав жлобським, і в результаті з України втік. Ну й Бог з ним. Я, читаючи його панегірики урбанізму й атавістичні жахастики про селян, зрозумів, що хлопчика в дитинстві просто не возили до бабусі на село. Тобто дітей без бабусь ніби й не буває, але ось ця конкретна бабуся залишилася десь у Гусі Хрустальному чи де ще там, внаслідок чого виріс переляканий урбаніст, що ускладнюється ще й мовним питанням. Його навіть вивези в село – заб'ється у куток на печі й боятиметься бандер чи петлюр, чи мазеп, чи гіндиків, чи гусей, чи ще когось там. Ось такий "урбанізм". Не треба плутати грішне з праведним. Треба повертати речі до їх природного стану

Зараз ви читаєте новину «Урбаністичне й рустикальне». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода