У повітрі запахло першим вересня. А я своїх уже вивчив. Ніяких пеналів і зошитів – тільки шкільне ностальджі. Про печиво "Зірочка" із плювком повидла по центру й запуск ракет на спортмайданчику, на пальне для яких йшли ті щойно куплені пластикові пенали – от тепер уже знайте, мамо. Сиджу, згадую літери.
Ф – Фізика
Наш фізик пив тільки сухе вино. Вмаже й роздивляється з підсобки в телескоп, як панянки у вікнах товариства "Знання" колготи приміряють. Уроки він читав біля відкритого вікна. Курив у космос і засьорбував кавою:
– І запишіть, теорія Нільса Бора по понеділках і середах хвильова, а по вівторках і четвергах – квантова, – сьорб-пих!
І якось так, із жартами-примовками, за рік виправив неспроможність усіх попередників і накреслив крейдою на дошці стрункий храм ньютонівської фізики і те, до чого той храм призвели витівки Ейнштейна.
По каву посилав на перерві двієчників із термосом – до кафетерію "Золотий ключик". Там бачили знайомий термос і нічого не питали. А вино він глушив тільки на додаткових заняттях, на які з'їжджалися ботани з усього Києва.
– За гроші! – переконували нас мами. – А вас – за так! Ходіть же!
Мамам було легко казати. Це ж не їх він ганяв за сухим вином у гастроном. Я тоді ще не бачив жодної різниці, тож коли до горілчаного магазину послали мене, приніс портвейн 777.
– Це ж шмурдяк! – обурився фізик. Але не пропадати ж добру. І пішов у піке. Бо де портвейн, там потім і коньяк, і танці з панянками у приміряних колготах на партах, а потім уже – спирт і космос.
За тиждень його відсутності мене викликали до директора. Думав, щоб помститися за збитого фізика. Але ж ні – дали адресу й попросили перевірити, чи він ще живий. Відкрив сам, запухлий, але притомний. І одразу ж погнав мене в гастроном через дорогу за пивом. Обіцяв похмелитися і прийти завтра до школи, бо постулати Максвелла не ждуть. Але ці піке відтак траплялися з ним пару разів на чверть. Зі школи його виперли. Замість кафетерію тепер там ресторан "Мафія". А товариство "Знання" залишилося, де й було.
Л – Лірика
Іноземна. Англійська.
– Із зер анібаді гоін ту лісн ту май сторі, олл ебав зе гьол ху кейм ту стей, – не виправляйте, це я з ліверпульським акцентом.
Наша англійка примусила нас списати слова й співати цю пісеньку разом із Beatles у лінгафонному кабінеті. Пол, Джон, Рінго і Джордж так:
– Ах, гьол-гьол…
А ми так:
– Sh-sh-sh-sh...
Цей звук не передається кирилицею. І так же підспівували під грамплатівку. Одного разу я зняв навушники і почув, як воно звучить без Бітлів на підспівках, і закляк від жаху.
– Цю пісню треба слухати у виконанні Beatles, а не цих дебілів! – резюмував учитель із сусіднього кабінету.
А вона мужньо слухала те караоке й виправляла нам прононс. Примушувала передплачувати єдину доступну газету англійських комуністів Morning Star. На додаткових заняттях ми читали Аґату Крісті. Цяцькалася з нами, наче своїх дітей не мала. Після неї в учнів був класичний british english – це вже ті однокласники, хто емігрував у Гамерику, потім розповідали. Удавали там британців.
А вона за весь совок так і не поїхала послухати, як той british english лунає в дикій природі. Бо була невиїзна, як весь народ. Увесь той прононс – від платівок, що подолали залізну завісу стараннями нашого фізрука й за сумісництвом – музичного фарцовщика. Зараз це звучить дико, але вона ризикувала кар'єрою, коли ставила нам Бітлів із фарцового диску. Не на часі були вони. А потім нашу англійську школу зробили загальноосвітньою. Поліглоти теж були вже не на часі.
Про смерть своєї англійки довідався із запізненням на три роки. І зрозумів, що отак не знав, і продовжував час од часу спілкуватися з нею подумки. Англійською, звісно. Щоб не забувати.
В – Вчителі
Кажуть, для людини достатньо одного справжнього вчителя. І все тоді в неї буде в шоколаді. Ось сиджу зараз, думаю, за що мені таке – але трапилося забагато вчителів із великої літери. Літери в мене ще є. Знаки статті скінчилися. Якось іншим разом. А на школу не нарікайте. Навіть на сучасну. Моїм дітям теж є кого згадати. І вашим буде кого. Ось побачите
1 
1
Коментарі