Ексклюзиви
Пʼятниця, 18 липня 2014 13:15

Нікому не розходитися

Мене вже не смішать розмови про "народну ядерну бомбу". Починалося з будівельних касок, розмальованих петриківським орнаментом, продовжилося щитами, наколінниками й катапультою для коктейлів Молотова. Потім збирали кошти на камуфляж, берці, тактичні рукавички, намети, каремати й спальники для бійців. Коли "гонка озброєнь" перейшла в гарячу фазу, збирали вже на броніки, кевларові каски й тепловізори для захисників. Але "народний ВПК" на цьому не спинився, і зараз уже переймаються активним захистом для БТРів та гелікоптерів. Одна команда волонтерів відновлює навіть військово-транспортний літак АН-26. До ракетоносіїв зосталося не так і багато.

Залишимо за дужками питання: навіщо тоді держава? Бо все не так райдужно. Наприклад, спритні ділки можуть скористатися нетямущістю волонтерів і підсунути замість броні якийсь самопал із м'якої сталі для лемешів. А справжніх броніків наші підприємства виробляють кричуще мало. І за ціною вдвічі вищою за ринкову, бо відкатів у нашій державі не скасовує навіть війна. Як і бюрократії. Як виявилося, усі зібрані на армію есемесками народні мільйони казначейство місяцями не може оприбуткувати й віддати армійцям. Коли горить, і нема навіть часу розбиратися, бюрократія це чи саботаж?

Люди переключилися на "адресну допомогу". Спорядити до бою ось саме цього бійця, призваного до війська знайомого, сусіда з кутка, френда по соцмережі. А броніки й каски везуть з-за кордону на собі. Держава ж традиційно очікує хабарів на митниці навіть із цього вантажу. Але не у всіх призовників достатньо друзів у соцмережах. Хто попіклується про них?

Та й сам збір коштів "для армії" стає вже не такий безпечний, бо активізувалися й шахраї. Гроші вже варто переказувати тільки особисто знайомим, тільки людям із кришталево чистою репутацією, щоб вони таки пішли на справу, а не на лікарню третього тисячоліття. І, хоч як дивно, такі люди є.

Ось тут ми й вийшли на необхідність громадських структур, які а) не крадуть, б) розбираються у справі, якою займаються. І це не ті благочинні фонди, що існували досі. Це стосується не тільки армії. На Майдані утворилося безліч таких "сотень", які опікувалися ліками, їжею чи книжками, іншими необхідними аспектами життєдіяльності громади. Була навіть канцелярська сотня. Ось їм не треба розходитися. Варто з часом узаконити свої відносини з державою. Як ви думаєте, чи спали б наші вояки в казармах на дірявих обісцяних матрацах, якби цим опікувалося не МО, а Автомайдан? І розподіляв би виділені на це державні кошти теж він. Або Спілка солдатських матерів. Хтозна.

Я вже колись про це писав. Нас часто вводить в оману, що багато бізнесових чи громадських, чи освітніх, чи ще якихось структур було перенесено до нас із Заходу механічно, одразу з бюрократією, незрозумілою термінологією і понтами. І ми навіть не намагалися взнати, як те все починалося. А починалося цілком по-людськи і цілком зрозуміло.

Амстердамська біржа дозволила Голландії виграти війну в Іспанії. Вони завжди могли залучити більше коштів, спорядити більше кораблів та вояків, ніж іспанський король, який фінансував війни одноосібно.

Але сталося це не на рівному місці. В попередні роки сільські громади на акціонерних засадах осушували морські береги, огородивши дамбою шматок узбережжя і в складчину купивши насос, і встановивши вітряка, що його рухатиме. Осушена земля вже не належала жодному феодалу. Гроші зазвичай збирали священики, тікати з касою серед батюшок вважали поганим тоном, так народ призвичаївся до акціонерного капіталу.

А до нас це зразу потрапило готовою схемою з дуже складною системою і печерним переконанням, що міноритарні акціонери обійдуться якось і без дивідендів, придурки. Головне, відхопити контрольний пакет, посадити свого директора – і тут вам карта й повалить. У світлі цього якось недовірливо сприймаєш оригінальні пропозиції розподілити акції конфіскованих у сепаратистів підприємств між учасниками АТО й членами родин загиблих. Ми не в Голландії, а ­запропонував цей красивий хід далеко не священик.

Але надія на нестандартні кроки і винахідливість українців таки є. Я не сумніваюсь, що спільнота зможе реалізувати найскладніші технічні проекти. Ми все ж таки недарма країна з найвищим відсотком вищої освіти в Європі. Сподіваюся, що ракетоносії не використають для війни, й українці потім зможуть на них колонізувати Марс

Зараз ви читаєте новину «Нікому не розходитися». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода