Право на терориста

До початку презентації ДіБіСі П'єра на Львівському форумі видавців залишається понад 2 години, і ми користуємося ними сповна – за вином і розмовою. Досі я знав ДіБіСі лише як текст. У тому сенсі, що мав задоволення редагувати український переклад його роману "Світло згасло в Країні Див". Тут доречно згадати й ініціаторку всієї авантюри та перекладачку роману Галину Шиян. Це вона вполювала ДіБіСі П'єра на безмежних просторах сучасної світової літератури.

Отож, ми сидимо за вином і таким чином готуємося до вечора. П'єр запитує про ситуацію в сьогоднішній Україні. Він слушно не вірить, що всім нам ведеться аж так добре, як це може здатися, коли потрапляєш на форумні прийняття з фуршетами. Або просто переходиш із однієї львівської кнайпи до іншої.

– Насправді справи погані, – кажу я. – З кожним днем у нас відбирають черговий шматок свободи. Це робиться настільки поступово, що ми вдаємо, ніби цього не помічаємо. Ще трохи – і нам заборонять це помічати.

П'єрові це зрозуміло. За його словами, у Великій Британії, де він живе, відбувається приблизно те саме.

– Сьогодні, – каже він, – я вже не маю права опублікувати роман, де героєм буде терорист, і змальований він буде позитивно.

– А що трапиться? – запитую.

– Жоден видавець не візьме його в мене зі страху перед наслідками, – відповідає П'єр.

Справи погані. З кожним днем у нас відбирають черговий шматок свободи. Це робиться настільки поступово, що ми вдаємо, ніби цього не помічаємо. Ще трохи – і нам заборонять це помічати

– А якщо видати в якомусь власному видавництві, цілком незалежному? – цікавлюся далі. – Терорист також людина, він теж має право стати позитивним героєм роману.

– Можна видати, – відповідає П'єр, – але в якомусь дуже підпільному видавництві. І щоб його потім шукали спецслужби з поліцією.

Я замислююся над тим, чи в нас іще можна видати роман про позитивного терориста. Наприклад, про Степана Бандеру. Теоретично – так. Але хто його знає, яке це матиме продовження для автора й видавця? Адже Росія не спить. Почне вимагати від Яника їхні – і видавця, й автора – голови. Особливо якщо роман вийде вдалий. Будемо мати власного Салмана Рушді. Що, зрештою, не так і погано.

Гаразд – не про Бандеру. Про нього й без мене є кому писати. А от про якогось такого сучасного хлопця, безжального і безстрашного? Про рятівника батьківщини?

– Приблизно два роки тому, – згадую я, – в одному з інтерв'ю я розповів про сон, який тоді почав мені снитися з дивною регулярністю. Я в ньому снайпер і маю прикінчити найвищу посадову особу цієї країни. Я в тому інтерв'ю навіть назвав ім'я цієї особи. І нічого поки що. А якби це трапилося з тобою?

ДіБіСі, трохи подумавши, каже:

– У будь-якому разі за мною почали би спостерігати. Можливо, провели б зі мною бесіду. На крайняк – психологічну експертизу. Зовсім на крайняк – психіатричну.

– І це найстаріша в Європі демократія? – дивуюсь я. "

– Вони забирають її шматок по шматкові, – каже П'єр. – Настільки поступово, що ми вдаємо, ніби цього не помічаємо. Я волів би жити в Німеччині або Франції, не в заляканій Британії.

Мені на хвилину стає тривожно й дивно. Україна Януковича як заповідник свободи слова в порівнянні з Британією? Орвелл. Орвелл таки знав, де народитися!

Але минає ще кілька хвилин, і ДіБіСі ставить усе на місце:

– Але пам'ятай, що якби тобі довелося їхати звідси геть, то мій британський дім завжди для тебе відкритий. Цілком надійний притулок.

Ми наливаємо ще вина. На душі знову теплішає, і Львів навколо нас видається тимчасовим раєм

×