Днями так званий "повноважний представник" самопроголошеної "ЛНР" Владислав Дейнего заявив, що мінські домовленості повинні стати кроком до повної незалежності від України. Це станеться після того, коли контрольована сепаратистами та російською армією частина Луганщини отримає фінансову та політичну самостійність – у рамках виконання тих же домовленостей.
У "ЛНР" всі, від "повпреда" до останнього бойовика роблять і озвучують те, що накажуть куратори з Кремля. Особисто Володимир Путін неодноразово наголошував: на Донбасі ведеться війна громадян за незалежність від Києва, і Росія тут ні до чого. Навпаки, вона підтримує ці прагнення – адже колись Америка відкрито підтримувала становлення незалежності Косово та відділення його від Сербії.
Сьогодні, після стількох людських жертв, настав час визнати неспроможність держави Україна далі вести цю неоголошену війну. Та разом із визнанням поразки запропонувати так званим "ЛНР" та "ДНР" омріяну та виборену ними самостійність та незалежність від Києва. Причому зробити це так само публічно, як зверталися до ООН та Євросоюзу із проханням направити на Донбас миротворчу військову або поліцейську місію. Питання надання незалежності сепаратистським проросійським "республікам" мусить бути проголосоване на сесії Верховної Ради України.
Чи сприятиме це припиненню україно-російської війни та настання миру? Чесно – не факт. Але миру не сприяли ані титанічні зусилля України й Заходу врозумити Путіна, ані особиста участь перших осіб Німеччини та Франції у мінських переговорах, ані згадане прохання ввести миротворчий контингент. Проте саме це звернення при всій неможливості виконати місію прийнято вважати гарним тактичним ходом української влади. По суті, це був політичний контрнаступ. Росія прогнозовано виступила проти миротворців, особливо – на ділянці кордону, котра не контролюється Україною. Тим самим вкотре довела: ніякого миру на Донбасі вона не хоче.
Подарована сепаратистам незалежність змусить Володимира Путіна реагувати. Припустімо, він підтримає рішення української влади, тим самим демонструючи послідовність. Адже не так давно сам визнавав право "трактористів та шахтарів" зі зброєю в руках виборювати самостійність. Водночас він оголосить про неможливість входження "ДНР" та "ЛНР" до складу Росії. По-перше, проти цього, за останніми даними Левада-центру, лише 15% росіян це підтримує, а правитель завжди рахується з думкою підданих. По-друге, сепаратисти хочуть незалежності, про що кричать самі, а Путін їхні прагнення поважає та вітає з перемогою над "хунтою".
Така позиція дозволить Путіну зберегти обличчя, а Україні та Заходу – прийняти цей факт і дозволити йому безболісно відступити. Все одно санкційний тиск обіцяно не зменшувати, поки Росія не поверне назад Крим. Проте навряд чи Путін так зробить, бо, на відміну від своїх маріонеток, не дурний. Але єдиний хід, котрий залишається за таких обставин – виступати проти незалежності "ДНР" та "ЛНР". Інакше сепаратисти сідатимуть на голову вже йому. Україна ж не матиме перед новими незалежними державами жодних зобов'язань та сміливо почне розбудовувати новий державний кордон.
Якщо Путін публічно виступатиме проти незалежності "ДНР" та "ЛНР" - це матиме сильніший ефект, ніж російські протести з приводу миротворчих місій. Путіну все одно, як він виглядає у очах цивілізованого світу. Тим не менше, російський президент за таких обставин виявить себе противником незалежності сепаратистів. І вимагатиме, аби Київ узяв їх на утримання. Хоча у Києва за таких обставин є всі підстави відмовити. Ось тут йому не все одно.
Звісно, частина нашого суспільства збуриться: як це так, віддаємо території. Але ж ніхто не каже, що влада має щось комусь віддавати. Потрібний нам та світові політичний ефект буде досягнуто вже самим наміром надати сепаратистам незалежність. Від наміру переграти ворога Україна точно нічого не втратить більше того, що втрачено вже.
***
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Gazeta.ua може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
2 
1
Коментарі
9