Коли лідер ВО "Свобода" Олег Тягнибок заявляє, що підвищення роздрібної ціни на хліб у Києві – помста Партії регіонів киянам за "неправильне голосування" на виборах, є дуже великий ризик із цим погодитися. Хоча насправді влада цим самим вкотре підкидає як своїм політичним опонентам, так і всім українцям найпростіший висновок. "Хлібне питання" лежить у тій самій площині, що "мовне" або "комунальне". Тобто, є поки що прикладом єдиної суспільно-політичної схеми, котру мозковий центр "регіоналів" здатен більш-менш успішно застосовувати для гри з далеким прицілом.
Наприклад, що маємо з "мовним законом"? Він виявився нікому не потрібен. Проте для його утилізації необхідна формальна законодавча процедура. І тут кожен, хто захоче цю процедуру почати, мимоволі, точніше – з волі розробників шахрайської схеми, впадає в позбавлену будь-якого конструктиву риторику. Бо навіть нормальна адекватна людина, пообіцявши виборцям свою особисту участь у скасуванні "мовного закону", зіштовхнеться з таким самим абсурдом, як реакція на заяви окремих опозиціонерів про "обнуління списків". Крім того, є ще фактор розділеного суспільства – скасування закону, який все одно не працює й не має для людей жодного практичного значення, дозволить спровокувати мітинги "ображених", котрі почнуть вкотре говорити про порушення їхніх прав розмовляти.
Тобто, хоч скандальне ухвалення "мовного закону", хоч його подальше скасування так чи інакше розбалансує українців. Що в умовах відсутності в керівництва країною будь-якої політичної волі, крім ситуативної, перманентно дестабілізує Україну. Та сіятиме повільний і впевнений розбрат.
Інший приклад – ціни на комунальні послуги. Є таке поняття, яке ніхто толком не може розтлумачити, але його чули всі: "економічно обґрунтований тариф". Це планка, до якої варто багатостраждальну комуналку піднімати. Можете мені повірити – аби люди бачили, що за свої гроші вони отримують відповідний рівень послуг, шантажувати підвищенням цін ніхто б нікого не зміг. Проте спротив викликає не збільшення квартирної плати в середньому на 20-50 гривень. Людям не подобається, що воду та світло в усьому будинку можуть вимкнути будь-кому та будь-коли, а ліфт – поламатися назавжди.
Якщо система не працює, підвищення цін на нездатну до роботи машину механізм не змастить та не перезапустить. Натомість кожен новий тариф – нове вливання в тіньову корупційну економіку. Комунальну систему України не врятує жодна риторика опозиційних політиків, котрі запевнятимуть, що "при нас ціни на "комуналку" не ростимуть". Адже залишити їх на цьому рівні неможливо. Хіба держава зробить у комунальну систему такі самі дотаційні вливання, як у вертолітні майданчики чи на утримання особисто Віктора Федоровича Януковича.
Нарешті про ціни на хліб. Підвищення вартості чорного хліба на 0.68, а білого батона – на 0.34 копійки не критичне. Давайте згадаємо, що ціни на продукти харчування протягом щонайменше останніх півстоліття не дешевшали ніде в світі, навіть у благополучних країнах. Примовляючи знамените: "На базарі все так дорого", ми все одно як не щодня, то щотижня базаруємо, нарікаємо на ціни, та випадків голодної смерті, на щастя, в нас не зафіксовано. Невже таке підвищення цін на соціальний хліб серйозно та скандально відрізняється від збільшення пенсій в середньому аж на 100 гривень, чим пишається Сергій Тігіпко? Або – від зростання стипендій аж на 2 гривні, чим персонально тішиться Нестор Шуфрич.
В усій Україні давно існує альтернативне хлібовиробництво, "комерційний" буханець, батон чи лаваш коштують мінімум удвічі більше, і реалізується він не гірше за гливкий, але соціальний хлібчик. Протестів не було, на цьому ніхто не спекулював, усі навчилися з таким хлібом жити.
Але справа не в копійках, а в магічному та універсальному слові "підвищення". Саме це поняття вимагає від всякого, хто вважає себе опонентом влади, з цим самим підвищенням боротися. Хоча навіть розмови про можливість знизити ціни на щось, крім долара чи євро, в сучасних реаліях приречені на провал та яскраво свідчать про повну профанацію тих, хто закликає до такого зниження.
Поки що риторику "Все – безкоштовно!" сяк-так використовують комуністи, а ведуться на неї пенсіонери, та й то не всі. Проте слід наголосити та по можливості застерегти всіх, хто нормальніший за комуністів: боротися з ринковою економікою, котра, як не крути, диктує певні закони навіть у недосконалих в цьому плані країнах – копати собі політичну могилу.
Партія регіонів на політичних могилах розуміється, як ніхто. Тому й втягує нас усіх у гру, правила якої сама придумує та здатна змінити в будь-який момент. Адже скасування підвищеної ціни на соціальний хліб, тобто відмова від накрутки в 0.68 копійок на буханці, не просто в руках влади. Це її козир.
Натомість всякий, хто обіцятиме подібне скасування, приречений вести пустопорожні розмови та струшувати повітря. Саме такої репутації для своїх опонентів Партія регіонів домагається. І помста киянам – лише красива героїчна казка: сам прихід реваншистів до влади в Україні вже є помстою країні за 2004 рік.
3 
1
Коментарі
9