Минулого тижня у прямому ефірі Першого Національного телеканалу представник ВО "Свобода" Андрій Іллєнко поводився справді не зовсім так, як личить вихованій людині. Він перебивав опонента, явно провокував скандал і взагалі зробив для команди ток-шоу "Досвід" досить проблемний ефір.
Незадовго до того в Інтернеті з'явилося відео, на якому інший представник ВО "Свобода", Юрій Михальчишин, матюкається на чоловіка, котрий знімає на відео його зустріч із виборцями.
Протягом щонайменше 4-х останніх місяців ця права політична сила досить часто згадувалася в скандальному контексті: мовляв, "свободівці" поводять себе неадекватно, не контролюють емоцій.
Проте виховувати активістів ВО "Свобода" в мене нема жодного наміру та бажання. Якщо хтось і має право робити зауваження однопартійцям Олега Тягнибока та Ірини Фаріон, то це насамперед їхній виборець. Хоча, поклавши руку на серце, з деякими положеннями їхньої програми я згоден. Та не бачу особливих проблем, коли агресивним російським націоналістам в нашому суспільстві протистоять не менш агресивні націоналісти українські. Питання в іншому: російський націоналіст та людина відверто українофобських поглядів не має жодного морального права звинувачувати одвічного опонента в хамстві.
Саме це зробив діючий міністр освіти та науки Дмитро Табачник у згаданому вище прямому ефірі, назвавши Андрія Іллєнка "юним хамом".
У такому разі слід врівноважити чашки терезів: якщо "свободівець" Іллєнко – хам юний, то "регіонал" Табачник – хам зрілий, сформований, зі значно більшим досвідом хамських вибриків.
Слово "хам" зустрічається в десятках словників. Наприклад, тлумачний словник Ушакова трактує хама як "людину, котра позбавлена честі та гідності, готову на підлі вчинки". Думаю, не треба нагадувати громадянам України, що за кількістю підлих вчинків наш співгромадянин Дмитро Табачник якщо не очолює першу десятку, то щонайменше в неї входить.
Причому перелік прикладів його хамської поведінки знаходиться в цілком відкритому джерелі – книзі за підписом такого собі Геннадія Зубченка "Дмитрий Табачник" (серія "Знамениті українці", видавництво "Фоліо", 2009 р.). Очевидно, автор біографічного твору узгоджував текст із своїм героєм. Тому, за логікою речей, саме Табачник, не соромлячись, розповів біографу епізоди свого життя.
Зокрема, ми можемо прочитати, як у шкільні роки Дмитро приклеював учителів до стільців, у юнацькі – робив подлянки літнім педагогам, і апофеоз його спогадів – брутальна телефонна розмова з Віктором Ющенком, тоді ще президентом України: Табачник вустами свого біографа зізнається – Ющенку він хамив.
Знову ж таки, в мене ставлення до особистості Ющенка збігається зі ставленням більшості співгромадян. Відтак, це не залишає за мною права хамити тому, хто ще років тридцять без жодних підстав вважатиме себе українським месією. Натомість Табачник за собою таке право бачить. І якби його вроджене, як бачимо вище, хамство було спрямоване персонально на Ющенка, то це, можна сказати, особиста проблема сторін. Проте своє хамство Табачник переносить на все українське суспільство.
Згадаємо хоча б його демонстративне куріння біля школи, та ще й під знаком "Курити заборонено". Неприхована підтасовка результатів голосування в телевізійному проекті "Великі українці" - за його особистого сприяння відбулося вкидання голосів так, аби перше місце не посів Степан Бандера.
Вихваляння своєю активною участю в фальсифікаціях даних соціологічних опитувань у часи, коли він очолював передвиборчий штаб Леоніда Кучми. Ще Табачник в якості міністра освіти України дозволяє собі по-хамські назвати державну мову країни, громадянином якої він є, "ненужным языком". Загалом усі його висловлювання стосовно української ідентичності побудовані на неприхованому хамстві: така поведінка перетворилася на єдиний аргумент цього чиновника.
Таким чином, навіть якщо "свободівець" поводився не так, як того вимагають правила поведінки культурної вихованої людини, йому суддя – Тягнибок. Або взагалі – Бог. Проте – аж ніяк не сформований, рафінований, кваліфікований хам, яким був, є й буде Дмитро Табачник. Апеляції до того, що в цієї людини – вища освіта, і він – інтелігент (за визначенням російської влади) не виправдовують публічного хамства, до якого міністр освіти та науки України вдається мало не щодня.
Загалом його однопартійці вихованістю та загальною культурою взагалі не вирізняються. А найцікавіше – в цих недоліках власного виховання та світоглядних зсувах вони звинувачують... своїх опонентів. Тобто, за великим рахунком, нас із вами. Так, Сергій Ківалов, один із авторів "мовного закону", називає нову редакцію свого дітища від групи Богатирьової "совковою". Тоді як саме ПР має навіть не радянське, а питомо "совкове" спрямування. Або губернатор Харківщині Михайло Добкін: він обурений зверненням до людей "дорогі українці" та називає тих, хто так говорить, "букашками".
Ризикну застерегти: подібний тон як Добкіна, так і Табачника провокує щонайменше антисемітизм. У якому, можете не сумніватися, звинуватять тих, хто перший поведеться на подібні провокації: членів ВО "Свобода".
Таким чином, те, що отримують сьогодні як Табачник, так і решта "регіоналів" - лише бумеранг хамства, запущений ними самими з метою вразити вороже собі середовище. І таке "полювання" завершиться тим, що їхня ж зброя вразить їх самих.
7 
1
Коментарі
119