С 40 водителей хитросделанным оказался только один. Чем не повод для оптимизма?

И ему за это ничего не будет

Як відомо, найгіршими водіями є ті, що сидять за кермом мерседесів "спринтерів". Вроджена дурь, помножена на потужність беушного німецького бусика, дає неймовірні результати. Такі йдуть на обгін у найнебезпечніших місцях: на гірських серпантинах, на мостах і перед переїздами. Сідаючи за таке кермо, в нормальну буцімто людину вселяється біс швидкості, поспіху і зверхнього (бо місце водія високо) погляду на всіх довкола.

Того разу водій "спринтера" гнався за каретою швидкої допомоги. Збоку це виглядало феєрично і просто просилося до зйомок якогось фільму: біла машина з червоним хрестом мчить, розганяючи на узбіччя інші автомобілі, а за нею женеться більший і старіший, але також білий бус. Для епічності сцени не вистачало перестрілки і Брюса Віліса, який у стрибку з даху машини врятував би людство від чергової катастрофи.

Приблизно так цю ситуацію бачив мій пасажир, молодий чех, який опинився на сидінні мого авто завдяки блаблакару. Його переповнювали емоції і він дуже шкодував, що не встиг зняти цю кількасекундну сцену на смартфон. Мав би чим похвалитися після повернення у своє Брно: дивіться, мовляв, що на тому Дикому Сході робиться! Туди варто їхати, бо там дешево, а екзотичні пригоди чигають на кожному кроці!

Та ще більше за погоню його здивувала моя апатія. Нуль реакції на таку неймовірну подію! Я намагався йому пояснити, що, як і решта водіїв, просто з'їхав на узбіччя і пропустив швидку, яка торувала собі шлях увімкненою мигалкою і тривожною сиреною. Але чеха цікавило інше: чому швидку переслідувала інша машина? У його кучеряву голову ніяк не могло вкластися, що то була не погоня, а водій "спринтера" просто прилаштувався за швидкою і принагідно обганяв довгий корок на дорозі.

Якоїсь миті я навіть почав виправдовувати водія того "спринтера". Може, у швидкій лежить хтось із його рідні, тому він супроводжує карету до лікарні, хоче бути поруч, щоб завжди могти вчасно допомогти. Або ж він везе когось на поїзд чи літак і завдяки швидкій може не гаяти час у безкінечному автомобільному корку. Зрештою, суто з юридичної точки зору, той водій, либонь, нічого й не порушив – просто їхав за швидкою.

"І йому за це нічого не буде?" — чех своїм шоком і розпитуваннями дратував мене значно більше, ніж той мудак на "спринтері". Бо той просто виявився хитрозробленішим за інших, використав порядність і законослухняність решти водіїв, які блискавично розступилися перед швидкою, собі на користь. Натомість молодий чех своїми питаннями маленьку й буденну подію підносив до рівня моральної дилеми, скерував його не так до мене, як до всього нашого суспільства – як ви так можете жити?!

Решту дороги ми згаяли в розмові про "нормальність" і, як не дивно, про ВВП. Бо молодий турист із Брна студіює економіку і натхненно про неї говорить. Наприклад, про те, що якщо водії часто бачитимуть, як хтось обганяє їх за швидкою, то перестануть пропускати швидку. Що пропустити швидку – це "нормально"; і свідчить про довіру, бо водій вірить, що робить правильно і ніхто його порядністю не скористається. Що саме довіра є основою економічного зростання у вільному суспільстві. Бо якщо довіряю іншим, то користуюся їхніми послугами, купую в них щось, інвестую в їхній бізнес, даю їм кредит, запускаю разом з ними новий проєкт. Відтак саме з довіри й відчуття безпеки і починається реальне економічне зростання. На яке вже злітаються не тільки внутрішні, а й зовнішні інвестори.

Не знаю, чи мав той чех рацію і чи справді водій того "спринтера" був поганою людиною. Хочу лише зауважити, що чех помилився – бо я таки здивувався з тієї погоні. Здивувався, що з кількох десятків машин, які повільно повзли в корку, хитрозробленим виявився тільки один. Хоча йому за це нічого й не буде. Тільки один із сорока – чим не привід для оптимізму?

Передруковується з дозволу видання "Збруч"