В 1970-е за желто-синие блузку-юбку милиция могла остановить

Видчаклування "проклятого" символа было молниеносно

Публикуется на языке оригинала

Кияни 50+, а ви всі пам'ятаєте, як у 1972-му, відразу з заміною Шелеста на Щербицького, жовто-сині трамваї нашого дитинства буквально за місяць було перемальовано - на жовто-червоні?

Тоді це здавалось дикістю і з незвички різало око. Тоді ж мені пояснили тато-мама, що це "війна з кольорами нашого прапора" (а в 1970-ті й дівчат за жовто-сині блузку-спідницю міліція могла перепинити, саме так моя подружка-єврейка отримала перший урок "політграмоти"!), - в "старих", жовто-синіх барвах було зоставлено з усього громадського транспорту тільки ментовські воронки ("щоб неприємні асоціації викликало поєднання кольорів", пояснили мені дорослі ази гебешної психологічної пропаґанди).

У 1989-му, коли вже студенти їздили влітку "в народ", в т.ч. з Рухівськими газетками, десь на Полтавщині їх перепинили менти (була вказівка). І спитали по-змовницьки: хлопці, а жовто-блакитний прапор у вас є? - Є, - не приховували хлопці, - в рюкзаку. - А дайте хоч глянуть, - зніяковіло попросили менти, - який він?.. І стояли, мацали тканину й чудувалися: ти ба, і нічого страшного, прапор як прапор... (історія тоді ж була й задокументована, в одній із тих самих газеток)

Так відбувається "відчаклування" "проклятого" символа - блискавично, мов знімаються вроки чи пристріт: весь брехливий "наговір" лускає, як мильна бульбашка, і от уже прапори, вперше вивішені 1 грудня 1991 р. як державні, - виглядають, за загальним визнанням, "веселенько".

А потім починається об'єднання під ними "своїх".

А потім упізнаєш чужих, навіть перебраних в українську форму, - по тому, як злобно, що твої треновані пси, вони рвуть їх з машин на Майдані.

А потім, стоячи на тротуарі, зі сльозами в горлі дивишся на колону вояків - і згадуєш, що це першим сказав був ще Антонич, і точніше цього почуття - не окреслити:

Ти бачиш: наші йдуть,

Це прапор наш! (с)

З Днем Прапора, українці!