Шевченко вошел в мой мир через мамину слезу

Даже в далеком Казахстане был символом для всех украинцев

Я народився у Казахстані у місті Кентау. Там був свинцевий рудник.

У цьому місті було насипано і комсомольців, і сильних з усіх куточків Союзу.

У бараці, в якому я народився, жило 12 родин. Тюрма народів зібрала там цілий інтернаціонал. І малям я спілкувався з німцями, греками, чеченцями. Навіть корейська сім'я жила.

Говорили всі на общєпанятном. Але вдома мені мама розказувала кілька віршів українською.

Лежу я біля мами, мені тепло і затишно. І вона схилилася до мене і мені розказує:

Садок вишневий коло хати

Хрущі над вишнями гудуть…

І капає на мене її сльоза – спогад про далеку, не бачену мною Україну.

Через ту сльозинку зайшов у мій світ Тарас Григорович. І Україна.

Не міг я не стати українцем. Бо Шевченко і у тому далекому Казахстані був символом для усіх українців.

І у нас була єдина українська книга. Його "Кобзар".

А потім 9 березня 2001 року. Кучмівська влада розправилася з протестом "Україна без Кучми". Символічно.

Я був свідком подій, коли студентів, молодь на вокзалі у Києві ловили і били за українські прапори і за українську мову. Реально. Стоїш, співаєш гімн з прапором, а тебе за це беркутня розмазує по перону. І дівчинка одна від кийків прикривалася портретом Шевченка.

Якби ми тоді піддалися – у нас би зараз було як у Білорусі.

І портрет Шевченка був таким самим символом, як і прапор.

А потім, у 2004 році, в Сумах була студентська революція проти об'єднання сумських вишів в один. І у сквері Шевченка було наметове містечко. Потім піший похід студентів на Київ.

І виступала там Іра Меркун, одна із студентських лідерок. Вона щоразу виступала дуже емоційно. В образі Жанни Д'Арк. І я їй підказав:

- Ти Іро, коли говориш, промовляй ніби до Шевченка, говори з ним. Ось же пам'ятник.

А тут саме учасникам маршу на Київ Роменський райсуд заборонив проведення пішої ходи. Про це якраз повідомили. І Іра виступає на мітингу:

- Батьку Тарасе, чуєш? Твоїм дітям забороняють ходити рідною землею.

І люди почали плакати. У мене сльози на очах у самого. Студентки плачуть, ревуть. Але я чому? І реальна така ненависть до цих тварюк. І емоції за край.

Тому що Іра апелювала до символа.

І 2014-го встояли, бо Нігоян Тарасові вірші читав. Бо на кожній барикаді незримо був присутній Шевченко.

Усі хто був на Майдані знали, що батько Тарас з нами. А проти нас – чужі.

Шевченко – символ і творець нації. Він цементує. Шевченко як маркер "свій-чужий".

Тільки жаль батька Тараса. У кожному обласному місті чи районі несуть йому квіти крахобори і бісенята. Кожного державного свята несуть йому вінки. Бо протокол. Бо в бюджеті гроші на вінки і квіти закладені.

Але нічого. Скоро принесе квіти покоління народжене у Незалежній Україні. Без гнутих спин і совєцького рабства у колінах.

Спочивай, батьку. З тобою завжди на ти. На століття уперед.

Сьогодні відкрили пам'ятник Шевченку у Флоренції.

Слава Україні!

Твоїй Україні!

Оригінал