"Поймать Кайдаша" – эксклюзивный продукт. Так как его невозможно продать в Россию

Сериал ярко демонстрирует, что можно сделать при правильной и своевременной государственной поддержке

"Чомусь так склалось історично, що ми не дуже падкі на компліменти тим, хто гребе в сусідньому човні. А дарма. Я не заздрісний, тому без тіні сумніву кажу своє браво творцям", – написав у Facebook телеведучий Анатолій Єрема. Йому вторить колега Яніна Соколова на тому ж майданчику: "Українське ТБ здебільшого лайно. Яке деградує, а не розвиває. Але є одне але. Я наполегливо рекомендую вам подивитися на карантині найкращий український серіал, який я коли-небудь бачила".

Обидва дописи – реакція на серіал "Спіймати Кайдаша", який пройшов в ефірі СТБ з 2 по 11 березня. Й обидва є показовими: навряд змовляючись, автори рекомендують дивитися серіал на карантині. Даючи посилання на офіційний сайт каналу – саме там розміщено відео, - пише Андрій Кокотюха для "Детектор медіа".

Аудиторія Facebook загалом поділяє наведені вище думки. Противників нового прочитання класичного українського твору "Кайдашева сім'я" авторства Івана Нечуя-Левицького знайти можна, проте шанувальників серед так званої "просунутої" аудиторії в рази більше. Але я не зустрічав жодного подібного допису в той період, коли серіал ішов в ефірі. Виглядає, більшість "просунутих" повелася на "сарафан", дивилася серії постфактум в інтернеті, не по буднях на ТБ. А карантин і вимушена ізоляція стали додатковим фактором популярності.

"Кайдашеву сім'ю", і не лише її, вивчає в школі з-під палиці не одне покоління українців.

Звідси перше, найважливіше питання: а чи є міська, урбаністична аудиторія, представники сучасного креативного класу, диджиталізовані українці майбутнього цільовою для серіалу про життя та звичаї українського села? Питання навіть варто ставити ширше: чи відродить "Спіймати Кайдаша" читацький інтерес до першоджерела? Сам я школярем ненавидів передусім українську класичну літературу з незрозумілими мені, народженому в місті, сюжетами й проблемами. До того ж – тотально сумними. Мій син пройшов через те саме пекло шкільної програми. У цьому можуть зізнатися, без перебільшення, мільйони співгромадян: "Кайдашеву сім'ю", і не лише її, вивчає в школі з-під палиці не одне покоління українців.

Ось із якими думками та настроями я взявся до перегляду. Перша серія далася важко, бо не розумів, хто ці люди, чому вони живуть саме так і взагалі – на кого видовище розраховано. Подібним чином сприймаю американські серіали про космос. "Зоряна брама", "Зоряний крейсер "Галактика" чи будь-які інші сюжети про майбутнє, крім хіба "Ходячих мерців" із зомбі-апокаліпсисом – не для мого раціонального світогляду й способу мислення. Такий глядач і читач, як я, мушу розуміти історію й, відповідно, співпереживати героям.

Назва, як на мене, насправді лише хід, аби отримати державне фінансування. Мовляв, ось проєкт нового прочитання журливої української класики

Це почалося вже з другої серії. Мабуть тому, що прийняв правила гри й почав розуміти створений авторами Всесвіт. До речі, в процесі перегляду й дотепер лишається неосяжною назва. Керівна директорка СТБ Людмила Семчук і пояснила: ""Спіймати Кайдаша" означає "зажуритися"", але трактовка така собі. Переконаний: глядачі дешифруванням назви не заморочувалися. Для них важливі історія, час та місце дії, персонажі. А назва, як на мене, насправді лише хід, аби отримати державне фінансування. Мовляв, ось проєкт нового прочитання журливої української класики.

Навіть якщо хід думок був подібним, результат себе виправдав. "Спіймати Кайдаша" – уже не перший від початку цього року випадок, коли завдяки підтримці уряду та Міністерства культури український глядач отримує локальний продукт, який не соромно похвалити.

Далі – від задуму до реалізації. Герої класичного твору – родина Кайдашів, чиї прізвища, до речі, відмінюються: голова роду – Кайдаш, дружина – Кайдашиха, сини – Кайдашенки, їхні дружини – Кайдашенчихи. У сералі ця форма звертання не збережена, лишилася сучасна: Кайдаш незалежно від статі, віку й статусу. У селі Кайдаші відомі своїми постійними сварками, а причина – житлове питання. Батьки, діти й онуки вимушені мешкати на обмеженому просторі сільського подвір'я, регулярно щось ділити, а невістки – ще й протистояти консервативній свекрусі. Її бажання керувати чи, як кажуть тепер, строїти всіх довкола, викликало спротив навіть у реаліях кінця ХІХ століття, коли повість була опублікована.

У селі Кайдаші відомі своїми постійними сварками, а причина – житлове питання

У наш час автори "Спіймати Кайдаша" драму відсутності особистого простору не просто перенесли – вони її поглибили, драматургійно розширили й створили справді ексклюзивний продукт. Його ексклюзивність у неможливості продати в Росію. А заразом – у недосяжності для розуміння західними глядачами.

Всесвіт Кайдашів обмежується родинною хатою на дві прохідні кімнати. В одній сплять батьки, Омелько і Маруся, причому – окремо. Іншу спершу займали брати Карпо і Лаврін, потім, по черзі, кожен із них із дружиною. А Мелашка й Лаврін – потім ще й з двома дітьми. Ситуація звична й нормальна у своїй ірраціональності настільки, що свою першу шлюбну ніч Карпо й Мотря проводять в одній із Лавріном кімнаті, Лавріна нудить після весілля, а молодята не звертають на нього уваги – як і він на них.

Є ще прибудова, сарайчик, за право зайняти який, аби жити окремо, брати Кайдаші воюють не на жарт. Потім, коли перемагає агресія Мотрі й толерантність, нульова конфліктність Лавріна, двір перегороджують парканом. Ще більше обмежуючи комфортні для життя простори – але не зменшуючи, навпаки – збільшуючи градус конфліктності. До всього, за сусідським парканом будує хату пара Тетяна і Артем, яка має прямий стосунок до молодших Кайдашів: колись усі з усіма кохалися. Що відкриває навіть не другий, третій фронт родинної війни.

Сценаристка Наталя Ворожбит і режисер Олександр Тименко розкривають українським селянам знайомий, а міським українцям – незнайомий, справді агресивний, ворожий сільський світ.

Сценаристка Наталя Ворожбит і режисер Олександр Тименко (зіграли в серіалі епізодичні ролі) розкривають українським селянам знайомий, а міським українцям – незнайомий, справді агресивний, ворожий сільський світ. Як людина, котра не має в селі родичів і майже ніколи там не жила, я не готовий сказати, чи так усе є, як показано, чи краще, чи гірше. Але кардинальна відмінність від звичних українським глядачам російських серіалів у сільських декораціях – село Семигори Богуславського району Київської області не постає пасторальною, буколичною картинкою. Від Наталі Ворожбит, відомої тяжінням до гіперреалізму, іншого годі чекати.

Якщо, за іронічним рядком Сергія Жадана з вірша "Переваги окупаційного режиму", село – це "корінь нації, це води", то бачимо корінь: нації в селі нудно. Єдина розвага – сакральний клуб із танцями під Сердючку, дозвілля україномовної молоді під фон російськомовних пісень, хай українських виконавців, пияцтво по буднях, запої по святах, взаємна ненависть, тиха або публічна. Ще – бажання виїхати навіть не в Київ, у районний центр. Аби подалі від усього того – але "все те" тримає міцним корінням, і його не викорчуєш.

Нації в селі нудно

Показовий епізод – поїздка Кайдашів до Києва. У Лаврі тиху Мелашку намагається спокусити перший ліпший піп. Церковник вищої ієрархії їздить на дорогому авто з охороною. А Омелька, який не пив перед тим три роки, спокушує алкоголем хтозна звідки й для чого взятий слизький типчик біля Лаври. Натомість Мелашка, бажаючи втекти від Кайдашів в інше життя, потрапляє в молох типового талантшоу. Дивно, як СТБ, що славний ними, зважився на побідну сатиру, по суті – самопародію. Ну, а Мелашка розуміє – тут жорстка брехня, а в селі – теж жорстко, та хоча б правдиво.

Натомість Карпо спокушений іншим змієм – новим управляючим, який затягує автомеханіка працювати на "Партію регіонів" – ще одна сатирична лінія. Та недовго музика грала: Карпо лишився без роботи після Майдану, за що його зненавидів – але все ж таки знову відкрив майстерню, повернувшись до джерел.

Словом, будь-яка спроба вийти за периметр власного обмеженого простору обертається для Кайдашів поразкою. А життя на одній території перемог не додає. Не дивно, що Лаврін, найменш конфліктний, вирішив податися в АТО: війна за Україну має більше смислу, ніж війна українців між собою.

Варто було фінансово підтримати питомо український матеріал – актори відчули своє, вони реально купаються в ньому

Користувачі соцмереж наввипередки вихваляють акторський ансамбль. Типове питання: "Де всі ці актори були раніше?" Типовий висновок: "А казали, в нас нема україномовних акторів!" Де були раніше – підкажу: або в театрах, або губилися у світі серіалів, які в Україні знімали за російськими лекалами, у російському контексті та для продажу в Росію. Варто було фінансово підтримати питомо український матеріал – актори відчули своє, вони реально купаються в ньому. Звідси – нуль фальші, хіба Мелашка у виконанні Дарини Федини трохи переграє з наївністю.

Проте приз глядацьких симпатій, знову таки, за моніторингом Facebook, відходить до Антоніни Хижняк – її активна, стервозна, неоднозначна загалом Мотря дає в серіалі соло. А з Карпом (Тарас Цимбалюк) у них дует, у якому жодної фальшивої ноти. Це не означає, що інші провідні Кайдаші та їхні сусіди впоралися гірше. Просто Мотря як персонаж несе навантаження головної антагоністки. Такою є, наприклад, "гадюка" Алексис Колбі з культової "Династії" – роль повернула в зеніт слави акторку й письменницю Джоан Коллінз. Доходить до того, що будь-яка, навіть штучно налагоджена стабільність, будь-яке перемир'я опиняється під загрозою, щойно на сюжетному обрії з'являється Мотря. Нічого не робить, просто йде – а напруга, мов у першокласному трилері.

"Спіймати Кайдаша" яскраво демонструє, що можна зробити за правильної і вчасної державної підтримки. І загалом – правильної гуманітарної стратегії. Зрештою, українська класика має чимало сюжетів, при грамотному підході цілком актуальних у наш час та придатних для адаптації. "Катерина" і "Захар Беркут" усім у поміч…

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

2

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Наші автори
Кахабер Карели Доктор экономических наук, эксперт по земельным вопросам
Олеся Ольховик Психолог ОО "Форпост"
Дарья Маслова Психолог, семейный консультант
Евгений Чирва Психотерапевт Центра "Форпост HELP"
Анна Сокур Психолог ОО "Форпост"
Погода