Що таке реванш?

Це не лише тригери, як з перейменуванням "назад" проспекту генерала Григоренка у Харкові на м'ясника Жукова, чи одномоментне повернення судом на мапу Києва проспектів Московського (Бандери) та Ватутіна (Шухевича).

Це те, що лежить в основі цих символічних актів.

Постсовковий "русский мир". Він всіма силами втручається в наш простір.

Судом скасовує вимоги будувати наші міста комфортними. Щоб було щільно, тісно, без парків, скверів і спортивних майданчиків. Щоб ми й далі проводили кілька годин на добу в транспорті до садочка чи школи. І не мали часу озирнутися, тим паче — часу на громадянську активність.

Судом визнає винними за висловлення своєї думки. Бо двоє людей, які виходять із плакатом на вулицю, одна з яких — 16-річна дівчина, мають бути визнані винними. Бо ж може вийти 2 мільйони! А поліцейські, які відвезли у відділок і морально тиснули на дитину, не повідомивши батьків, були "у праві". Вони будуть шановані, а матір, яка "погано виховала", засуджена. Це не сарказм, і ця справа також розглядається в суді.

5 років змін — це дуже мало, багато ми, суспільство і влада, не встигли.

Але вектор був зрозумілий.

Бо, попри недореформований суд, Мінрегіон ввів обмеження висотності забудови і зобов'язав будувати школи поруч, а об'єкти доступними для інвалідів (так, "це нікому не треба", за рішенням суду, звісно).

Ми вже звикли до повної свободи висловлення політичної чи громадянської позиції.

Тепер ми знову бачимо вектор.

І цей вектор — не у майбутнє, а у минуле.

А рух в минуле під пропагандою "нового" — один із найстрашніших кейсів в світовій історії. Кажу це як фахівець-історик.

Символи мають значення. Бо вони уособлюють зміст і притягують однодумців.

Або Москва — або Україна. Або минуле — або майбутнє.

Вибір за нами. Не забуваймо — нас прикривають.

Поки що.

Оригінал