"Чернобыль" должен был научить, что хуже уже было. Но народ не понял

Апокалипсис сгущался, нарастал и, в конце концов, взорвался

Мінісеріал "Чорнобиль" мав би навчити наших людей, що гірше вже було і що Апокаліпсис уже в нашому житті трапився, а ми – реальні щасливці, тому що нам пощастило-таки прожити після нього 33 роки, народити дітей, і навіть щось встигнути зробити.

Однак наш сучасник каже: "Ні. Погано – сьогодні. Гірше – може бути".

У його сьогоднішній картині світу Добре було тоді, коли цей реальний Апокаліпсис згущувався, наростав і, врешті-решт, вибухнув, забравши купу життів і заклавши невідомо скільки бомб уповільненої дії – суспільних, демографічних, екологічних, культурних і ще бозна-яких.

Тому коли я бачу у свій бік репліки зліва, мовляв, критикувати народ (суспільство) – це "невиліковний вірус", запозичений у російських лібералів (так, начебто критика народу (суспільства) – це щось таке, що робили тільки росліберали, а ні Івана Франка, ні Ортеги-і-Гассета, ні Маркузе і Франкфуртської школи просто не існувало), мені хочеться понад усе запитати: яким чином ви, критики "критиків народу" (суспільства), акуратні й начитані "люди в білому" зліва, працюєте над тим, щоби повернути цьому народові пам'ять і високе мистецтво порівнювати речі цього світу та різні епохи, як доводите до його відома елементарні закони логіки, як розповідаєте йому про причинно-наслідкові зв'язки? Як?

Скільки слів і яких саме слів потрібно, щоби цей благословенний і недоторканний народ щось почув і зрозумів? Ви ж, мабуть, маєте відповідь.

Оригінал