Руйнація Шулявського мосту. Що робити з радянською інфраструктурою?
На всі події можна дивитись як на виклик та нові завдання, а можна, як на вселенську катастрофу
Для мене руйнація Шулявського шляхопроводу, побудованого півстоліття тому, на щастя без жертв та поранень, це лише привід замислитися, що майже вся інфраструктура Києва побудована ще за радянських часів.
Її активна реконструкція повинна бути одним із головних завдань київської влади. Можливо, вистачить тями деякі об'єкти реконструювати чи будувати (наприклад, міст на Троєщину) на умовах державно-приватного партнерства з встановленням плати за проїзд.
Бажано при цьому міняти грошово-кредитну політику Нацбанку, щоби можна було би частково (в частині зобов'язань держави/муніціпалітету) фінансувати такі проекти за рахунок 2-3 відсоткових довгострокових кредитів.
Можна лише уявити, скільки додаткових робочих місць це створить, скільком підприємствам можна дати замовлення, якщо перетворити країну на великий будівельний майданчик. Зрозуміло, при цьому необхідно, щоби наші можновладці обмежили свої корупційні апетити та хоча би навчились красти з прибутків, а не збитків.
Але то таке, ми про оптимізм, нові завдання та виклики, а не про те, що вкотре все пропало.
