Шахраї

Коли вдома немає грошей, я хижо дивлюся в бік синтезатора "Ямаха". Кілька років тому донька вирішила стати піаністкою. "Ямаху" брали в кредит. З усіма виплатами вийшла астрономічна сума — 800 доларів. Світланчиного запалу вистачило на місяць.

Після ремонту у ванній я набрався боргів. Твердо вирішую продати синтезатора. Даю оголошення на сайт OLX. За 20 хв. уже дзвонять.

— Ви хочете 8 тисяч? Який стан інструмента? Чудово. Давайте номер картки, я вам скину гроші, а ви надішлете мені "Ямаху" в Житомир "Новою поштою".

Диктую номер картки Приватбанку.

— Ні, Приват нам не підходить. А Ощадбанк чи "Аваль" у вас є?

Згадую, що "ощадівська" картка є в сусіда. Дзвоню, той диктує. Цифри переказую покупцю.

— А як звати вашого сусіда? Мені ж із ним мати справу.

Із почуттям виконаного обов'язку йду на кухню готувати сніданок. Ставлю варитися сосиску. Однак мене розбирають сумніви.

"Чому він не торгувався? — думаю. — Чому відмовився розрахуватися на пошті післяплатою?"

Набираю сусіда.

— Миколо, якщо подзвонять і питатимуть якісь цифри чи інші дані з картки — не давай. Це — шахраї.

Микола доповідає за хвилину.

— Шахраїв не було. Але телефонували зі служби безпеки банку. Казали, що мою картку заблоковано, бо на неї надійшло 8 тисяч гривень. Щоб розблокувати, просили назвати три цифри, які прийдуть есемескою. Я назвав.

— Дурню! — кричу. — Це й були шахраї.

Сідаємо в машину і летимо до найближчого відділення Ощадбанку. Картку блокуємо.

— Нічого не зняли? — цікавлюся.

Сусід — суцільний спокій:

— У мене там навіть гривні на рахунку не було.

Зітхаю полегшено. Купую пиво й ідемо до Миколи відзначити подію.

Через дві години згадую про сосиску на вогні. Лечу прожогом. Крізь стіну диму добираюся до плити. Відчиняю всі вікна. Чорну каструлю викидаю.

Світлана приходить зі школи.

— Батьку, що ти тут наробив?

— Нічого. Це я так "Ямаху" продавав.