Теорію про останню краплю розповів мій товариш Андрій. Це було ще за тих часів, коли живий був його батько. Ми саме збиралися в Голу Пристань Херсонської області.

Перед від'їздом товариш передивився господарство.

— Хату зачинив, — бубнів собі під ніс. — Собаку Кузю на ланцюг посадив. Батька на ланцюг посадив. Ну все, — плеснув мене по плечу. — Можна їхати!

Я глянув на Андрія дурним поглядом.

— Тобто, як це батька на ланцюг посадив?

Товариш був у гарному гуморі.

— Ходімо, подивишся, — повів мене до літньої кухні.

Та картина назавжди закарбувалася в пам'яті. На старому панцирному ліжку лежав п'яний дядько Петро. У стіну було забито міцний залізний клин. Від нього тягнувся ланцюг до руки. Сцену завершували масивний навісний замок, накинутий на праву руку дядька Петра, й алюмінієва миска під ліжком для справляння потреб.

— Коли йде в запій, — скаржився Андрій, — то виносить усе із хати. Не можу весь час його пильнувати. Придумав радикальний спосіб. Отак посидить на ланцюгу кілька днів, ломка минає, а тоді проситься:

— Андрію, синку! Дякую тобі, що посадив мене. Бо був би все з хати виніс. А тепер я нормальний, відпусти.

Все було би нічого, але за кілька місяців старий пияк отримав нагоду помститися.

— Я здуру розповів, що знайшов на городі закопаний бутель із горілкою, — зізнався Андрій. — Для батька це стало останньою краплею. Він заревів, як бик, вирвав клин, ухопив сокиру й кинувся за мною. Я оббіг тричі довкола хати, коли впав. Думав, смерть моя прийшла. Але пощастило. Батько зачепився ланцюгом за сливу й не міг розплутатися.

Відтоді минуло майже 30 років. Андрій живе самотньо у просторій хаті. Жінка пішла до іншого, син виїхав за кордон. Дядько Петро давно помер. Недавно рекетири віджали в Андрія останній бізнес.

— Я не знаю, — скаржиться при зустрічі, — чи це вже остання крапля, чи ще щось буде?

×