Ексклюзивы
пятница, 17 августа 2018 16:30

Теорія дзеркала

Якщо ви стежите за сучасним джазом, то могли помітити появу нового вундеркінда. Його звати Джейкоб Кольєр. Він британець, йому 24 роки, однаково добре грає на клавішах, гітарі, ударних, контрабасі, експериментує з гармонайзером: це коли свій голос ви можете розділити на різні ноти – і звучати як хор, співає, пише складну музику, бавиться з ритмами й аранжуваннями – і є героєм Youtube. Заґуґліть, ви будете вражені: Jacob Collier.

Але, крім цього, він ще й теоретик музики. Цікаво міркує про гармонію, поєднання і чергування ладів, ускладнення ритмів. Гляньте на Youtube його розмову з Гербі Генкоком, зіркою фортепіанного джазу, – це розмова не просто двох митців, це наче розмова двох математиків. У музиці, навіть дуже емоційній, є багато раціонального – алгебри, геометрії, логіки і програмування. Емоція і розум не такі далекі одне від одного, як здається.

У Джейкоба є теорія. У ній він спирається на трактат "Теорія гармонії" швейцарського музикознавця Ернста Леві. Йдеться ось про що: є дві версії того, як розуміти "дуальність" у музичній гармонії. Тобто той факт, що в музиці є мажор – "радісний" іонійський лад, і мінор – "сумний" еолійський лад. Одна версія – що це просто два принципи-антиподи. Друга версія, яку захищають Леві і Кольєр, що попри свою протилежність вони внутрішньо пов'язані. Більше того: вони є дзеркальними відображеннями одне одного.

Простий приклад: зіграйте на фортепіано тризвук до-мажор: до – мі – соль. А потім спробуйте його дзеркально відобразити вниз. До-мажорний тризвук – це поєднання двох терцій: великої: до – мі та малої: мі – соль. Якщо його обернути навколо осі "до" вниз, то буде спочатку велика терція: до – ля-бемоль, а потім мала: ля-бемоль – фа. Виходить акорд фа-мінор: фа – ля-бемоль – до. Іншими словами: дзеркальним відображенням мажорного тризвуку є тризвук мінорний. Мажор – це дзеркальне відображення мінору, і навпаки.

Джаз ХХ і ХХІ століття часто йшов шляхом змішування мажору й мінору, поєднуючи їх в одному акорді, в одній п'єсі, в одній мелодії. Замість того щоб протиставляти радість і сум, він робить із них синтез.

І це для мене як філософа важлива річ. Тут музика нам натякає, що радість і сум, світле й темне, насолода та біль є часто двома сторонами одного й того ж. Що насолода може бути дзеркальним відображенням болю, а сум – радості.

Це не означає, що вони тотожні. "Дзеркальне" відображення ніколи не є повною ідентичністю: праве й ліве в ньому міняються місцями. Це зліпок з певним нюансом і певним зміщенням. Це копія з помилкою. І ця помилка, це зміщення змінюють усе. Візьміть знову музичну метафору: між мажорним і мінорним тризвуком відмінність мінімальна – тільки одна нота, яка зміщується на півтону. Тобто дистанція між радістю і сумом – це півтону. Міліметр.

І в нашому житті часто відбувається так само. Життя дарує подібні за природою події, тільки дзеркально відображені. В одних варіантах ми відчуваємо радість, в інших – сум; в одних – нас ображають, а в інших – ми ображаємо. В одних – нами нехтують, в інших – ми нехтуємо іншими. В одних – до нас проявляють доброту, в інших – ми проявляємо доброту. Немов постійно проходимо крізь подібні мізансцени, тільки по різні боки барикад. По різні сторони дзеркала.

Чому так із нами стається? Думаю, в цьому є якась хитрість життя: показати ситуацію з різних боків. Необов'язково з протилежних – бо ж дзеркал може бути безліч. Подібну ситуацію ви можете прожити багато разів – і щоразу будете в іншій ролі, сприйматимете її з іншої перспективи.

Що саме ми можемо зрозуміти, побувавши "по той бік" дзеркала? Думаю, дві речі. По-перше, як важливо дивитися на кожну ситуацію з різних точок зору. І дивитися на себе очима іншого.

По-друге, як мало потрібно, аби все радикально змінилося. Інколи просто порух крил метелика. Чи зниження ноти на півтону

Сейчас вы читаете новость «Теорія дзеркала». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода