– Знову не те. Думала, нормальний хлопець, а виявилося – тютя, – каже подруга Аліна. Працює вчителькою початкових класів. Влітку почала зустрічатися з програмістом Славком. Нахвалитися не могла: "Не п'є, не курить, на дівчат не задивляється, добре заробляє, цікавиться мистецтвом і читає книжки. А що сором'язливий, то такого чоловіка добре мати: крутитиму ним, як схочу".

Аліна чекала освідчення.

– Перехотіла заміж, – розповідає згодом. – Повезла його до матері в село – викосити траву. Так він кожні 5 хвилин перепочивав, бо стомлювався. Перед рідними й сусідами було соромно. Перевела все на жарт – ну, не звик хлопець до такої роботи. Та більше туди його не запрошувала.

А через кілька тижнів їхали разом в електричці. За кілька хвилин до прибуття пішли в тамбур, щоб ви­йти першими. Там чоловік підкурює цигарку. Я до нього: "Не куріть. Хіба не можна 2 хвилини почекати? Чого я маю дихати димом?" Він не зважає. Називає "курицей" і затягується. Я не втерпіла. Вирвала з рук цигарку і розтоптала. Почав обзивати. А Славко зробив вигляд, що зі мною не знайомий. Добре, що в тамбур інші пасажири підійшли. Коли вийшли з вагона, Славко заговорив першим: "Учора у двоюрідного брата син народився. Назвали Миколою". Попросила мене не проводжати.

Після розриву Славко не телефонував. Вибачитися не намагався. Місяць тому Аліна знайшла іншого кавалера. Називала його чоловіком своєї мрії.

– Статний, розбитний, хазяйновитий, за мене – горою, – казала. – Готова все покинути і до нього в село переїхати.

Тиждень тому лунає дзвінок від Аліни.

– Не додивилася, – плаче. – Раділа, що зустріла ідеального чоловіка, поки не почав писати есемески. Називав "соничком", "зайчеком" і "кицинькою"

×