В інтелектуальній забаві, що називається "Дебати Карла Поппера", людей, які не підтримують жодну зі сторін, називають болотом. Болото - основна мішень для промовців, до якої вони найбільше й уповають. Люди з прийнятою й закріпленою позицією такої цікавості дебатантам уже не становлять. А от до тих, хто ще не визначився, саме застосовують основний арсенал прийомів із переконування.
Усі піблічні вивіски в Україні, як і вся реклама, повинні бути україномовними. Принаймні, за законами. Але я собі припускаю, які чвари суперечок спричинив би той чиновник, який би сказав: "Так, через місяць починаємо цього закону дотримуватися!". Вірю, що знайшлась би маса незгодних, але лишімо на хвилю Україну з її клопотами. Навіть те, що інші держави вирішують у себе це питання, викликає в українців незадоволення:
Ніколи не думав, що доживу до тих часів, коли в Грузії стануть нехтувати російською мовою
"Ніколи не думав, що доживу до часів, коли в Грузії почнуть нехтувати російською мовою", - написав два тижні тому у блозі російськомовний луганський журналіст Гагік Ґріґорян. "Ні, ви не подумайте, що я якийсь фанат російської культури та мови чи російської країни, просто односторонній утиск трохи бентежить. І справа зовсім не в тому, що російські школи закриваються, газети згортають тиражі і люди поступово забувають мову, а в самому ставленні влади. Якщо ми живемо в демократичній країні, цінуємо права людини і хочемо інтегруватися в бік ЄС, то зовсім вже не зрозумілі мені дії цієї ж влади. Безперечно, Грузія не зобов'язана фінансувати зі свого бюджету розвиток російської мови, в більшості цивілізованих країн цим займаються діаспори, культурні спільноти і т.п. Однак, в такому разі давайте застосовувати цю тактику до всіх іноземних мов, а не виділяти більш "пріоритетні". Приміром, у Батумі раніше дуже часто на вулицях можна було натрапити на написи, афіші, оголошення російською мовою, і це зовсім не заважало батумцям вважати себе грузинами й відчувати себе частиною грузинської культури, традицій, історії. Навіть навпаки, ми раділи міжнаціональному "клімату" міста. Зараз же, скажімо, працівники батумської мерії безпідставно вимагають від громадян розміщувати рекламу, вивіски грузинською мовою, і вони зовсім не проти інших мов, крім російської. Так незвично - можна і вірменською, і молдавською, й азербайджанською, й українською. То що їм заважає насолоджуватися контрастом і розмаїттям усіх мов? Чи може вони побачили якесь зовнішній геополітичний вплив Російської Федерації від цих вивісок російською мовою?"
Тижнем пізніше мені знову трапився допис цього добродія. В цей раз подаю без перекладу:
"Шановний читачу, вирішив цього разу написати пост українською, бо останнім часом помітив поступове забуття навиків писання та спілкування державною мовою. Размишлізми мої саме про те, як, здається, легко, живучи в Україні, на самому Сході, де кожного дня мислиш і говориш російською, забути українську. Для мене українська мова - особистий вибір. Українська мова набагато красивіша, мелодійніша за російську, але російська є рідна, яка з дитинства формувала мою життєву філософію. Попри те, часами дуже шкодую, що користуватися українською мовою на теренах Луганщини можливо не у багатьох місцях".
Чи не здається ще комусь, окрім мене, що ці два бачення однієї людини близькі до взаємовиключних? Якщо моїх земляків, які перейняті такою дилемою, багато - то хай би швидше визначалися. Розмірковувань на цю тему останнім часом можна багато наслухатись, а болотом після тривалого обговорення в дебатах бути, м'яко кажучи, не почесно.
3 
1
Комментарии
5