Кілька років тому, пригадую, колеґа розповідав про гастрольну поїздку на південь і схід України з літературно-музичною композицією за творами Василя Стуса — поета, якого совєти згноїли в ГУЛАГу за "буржуазний націоналізм".

Напередодні та протягом усієї поїздки колеґа всерйоз побоювався ексцесів. На кожному кроці йому ввижалися активісти "Родины", ПСПУ, "Русского единства" та інших чорносотенних організацій, котрих охоплює епілепсія не лише від слова "буржуазний націоналізм", а й від самої української мови.

Донецька начальниця золотозубо всміхнулася

Гастролі, однак, проходили досить успішно — під доброзичливі оплески місцевої публіки й за дипломатичного невтручання місцевого начальства.

Найбільше колеґа панікував у Донбасі, особливо перед поїздкою до Святогірська, де йому ввижалися чорносотенці не лише з політичних угруповань, а й із московсько-церковних. На його превеликий подив, однак, там теж усе відбулося спокійно, без жодних обструкцій і провокацій.

Від'їжджаючи із Донецька, він завітав до місцевої начальниці від культури подякувати за сприяння. Там він їй щиро зізнався в усіх своїх страхах та упередженнях. Справді радів, що на жодному концерті за творами поета-"націоналіста" не з'явилося ані російсько-патріотичних бойовиків, ані бритоголових церковних братчиків, ані інших поборників слов'янської єдності з військовою виправкою, триколірними знаменами й кастетами у кишенях.

Донецька начальниця розцвіла від подяк, золотозубо всміхнулася, постукала кулаком по столу і гордо сказала:

— Но я же их предупредила!..

Сьогодні, коли кадри, особливо донецькі, вирішують усе, я грішним ділом міркую, чи не запросити б тієї дами до Києва — на посаду, скажімо, міністра внутрішніх справ? Або на голову СБУ?

Чи принаймні — у радники до панів Моґільова та Хорошковського, аби вона пояснила обом бідолахам, як це робиться.

×