Ексклюзивы
понедельник, 19 мая 2014 15:38
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Бідні родичі

— Якась перверсія! — оторопіло бурмоче мій австрійський колега, переглядаючи результати найновіших соціологічних опитувань. Його західний легалістський мозок ніяк не може второпати, чому навіть нині три четверті українців уперто вважають Росію "дружньою країною", а росіян — "братнім народом". Так, ніби це не та сама "дружня країна" окупувала шмат української території, заслала на інший шмат своїх диверсантів і щоденно змішує з лайном Україну й українців у своїх ґебельсівських мас-медіях. А "братній народ" тим часом майже одностайно все це схвалює і вірнопідданно аплодує.

Мій колега вбачає у цій українській перверсії, тобто збоченні, "стокгольмський синдром" — неодноразово помічену психологами схильність заручників ставати на бік терористів і навіть щиро допомагати їм супроти поліції, яка тих злощасних заручників намагається визволити. Я вважаю ситуацію значно банальнішою. Те, що колега вважає збоченням, — усього лише натуральна поведінка жертви, яку протягом століть ґвалтували, а при тому ще й змушували вдавати кохання до ґвалтівника й навіть його всіляко оспівувати у віршах і прозі.

У "Бідних родичах" Лунгіна є персонаж Гріша. Папившись до чортиків, він гасає з сокирою за дружиною. Але коли приїжджають менти, щоб його пов'язати, дружина сама намагається видряпати бідолашним ментам очі.

— Це східна ментальність, — тлумачу австрійцеві. — Тут усяка влада — від Бога. І "братні народи" — теж. Це, як родичі-алкоголіки або серійні вбивці. Їх не вибирають. Нема ради.

— І ви хочете, щоб Захід втручався у вашу сімейну сварку? Накладав санкції на вашого гіперактивного братана?

— Хочемо, — сумно зітхаю я, розуміючи, як перверсивно виглядає в його очах моє побажання.

Сейчас вы читаете новость «Бідні родичі». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

2

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода