Ексклюзивы
пятница, 03 сентября 2010 16:40

Прощальні пісні політичних пігмеїв Піндостану

"Не, ребят, эпоха политических пигмеев, работающих на пиндостан, прошла навсегда. Усе. Пускай, если хотят, споют на прощанье..."

Віктор Пєлєвін

Від Русі до Піндостану

"Вони не всіх вивезли, трохи нас лишилося, трохи нас лишилося, вони не все спалили, вони не все забрали, вони не всіх загризли, вони нас любили, вони нам помогли"

Юрій Андрухович, "Рекреації"

Протягом трьох минулих століть, після поразки від Петра І під Полтавою у 1709 році, над руською нацією проводилася "негативна селекція". Відразу ж після закінчення полтавської сутички спеціально відібрані люди з меншіковської орди взялися за грабіж території Русі, яка потрапила в зону їхнього контролю. Церкви, храми, монастирі з каплицями і багатими маєтками, включно із знаменитою у Європі Києво-Могилянською Академією, були повністю розграбовані. На десятках тисяч гарб, возів потягнулися до півночі, у Московію всі історико-культурні та найцінніші матеріальні цінності. Туди ж погнали і національну еліту, знаменитих руських вчених. Ті ж, хто опиралися, чинили спротив густо усіяли своїми тілами шибениці, споруджені, як на деревах і землі, так і на воді.

Відтоді перед природними лідерами нації, талановитими вченими, діячами культури стояла дилема: або ти вірно служиш Піндостану, або тебе знищують фізично і навіть, намагаються очорнити пам"ять про тебе. Так поступово, древня руська нація перетворилася на юрбу, окремі одиниці якої і досі не в змозі бути незалежними в особистому мисленні і особливо, в дослідженні історичного минулого наших предків.

Формальна незалежність, яка 19 років тому раптом впала з неба на порожні голови безініціативно-аполітичної юрби, виявила повну відсутність політичних лідерів здатних діяти самостійно, приймати вольові рішення. Україна отримала незалежність не в результаті перемоги національно-визвольної боротьби, а випадково – Єльцин, щоб зіпхнути Горбачова, з бодуна одчинив ворота піндостанської кошари. До влади прийшли не рішучі лідери народної революції чи визвольної війни, а політичні пігмеї, котрі все своє свідоме життя лише виконували інструкції. Вони виявилися неспроможними в принципі розв"язувати державотворчі завдання, які стоять перед нацією.

Політичні близнюки або ілюзія вибору

"… если вас достаточно удовлетворит стратегия, которая заменит этих на Юлю, то меня такая стратегия не устроит и не заинтересует – как абсолютно близорукая"

Андрей-с-Востока – з коментарів в УП

Вибір "Янукович чи Тимошенко", який Україна робила у ІІ турі президентських виборів дуже нагадує дилему поставлену перед сумнозвісним Чапаєвим у однойменному фільмі: "А Ви за кого Васілій Івановіч, за большевіков алі за коммуністов?"

Очевидно, що обидва політики зробили ставку на Москву. Проте, якщо Янукович цього і не приховував, відверто декларуючи свою "проросійськість" чи, за виразом Михайла Нічоги, "євразійство", то Тимошенко задля здобуття електорату Заходу і Центру намагалася це всіляко маскувати.

Однак, якщо подивитися з точки зору ідеології, позиції ПР та БЮТ повністю збігаються. Саме тому так легко скачуть, немов дітлахи з кімнати до кімнати: туди-сюди, сюди-туди депутати-тушканчики БЮТу і ПР, ще й отримують нагороди до дня незалежності в якості компенсації за принизливий титул "тушка". Як відомо, у 2005 році до Тимошенко перекинулося чимало тих, хто турбується про свій бізнес з Партії регіонів – таких як горезвісний Лозинський, або Королевська та їм подібні. "Тимошенко із задоволенням брала всіх, як вона тоді говорила, "на перевиховання". Сьогодні багато хто з них вже повернулися в "рідні пенати" "перевиховуватися" заново", - зазначає Анатолій Герасимчук.

Ніхто не зможе відняти у Тимошенко вкладу, який вона зробила у розбудову демократичної української держави протягом 1999-2005 років. Значною мірою завдяки її невичерпній енергії восени-взимку 2004-го українське суспільство відчуло свою здатність впливати на політичні процеси в країні.

Однак з вересня 2005 року, після поїздки до Москви, де, за словами Тимошенко, з неї знімаються всі звинувачення генпрокуратури Російської Федерації, Юлію Володимирівну з її хі-хі перед Путіним, ніби підмінили. Москва зробила ставку … і на Тимошенко, а та у свою чергу – на Москву. Залишилися суто зовнішні, декларативні прояви українства, які були настільки ж справжніми, як "заплетена коса". Саме тоді, а не у 2010-му, "усьо і почало пропадати".

Першою несподіванкою для багатьох виявилося об"єднання Юлією Володимирівною в ефірі каналу "Інтер" 9 вересня 2005 року помаранчевої та блакитної стрічок, такий собі - національний "талісманчик".

Патологічна нещирість, загравання з Москвою, маніакальна жадоба влади, змови з Регіонами (в 2008 році Тимошенко і Янукович узгоджували нову Конституцію, іменованою у народі ПРіБЮТовською, спільні голосування з ключових питань – Закон про Кабінет Міністрів України та ін.) призвело до втрати Юлією Володимирівною своїх давніх прибічників, натомість новим – створеним за допомогою адміністративного та фінансового ресурсу забракло переконаності та переконливості. У підсумку, це вартувало президентської посади у 2010 році. Для перемоги на виборах їй забракло дрібниці – любові до України…

Ерзац-українство БЮТівського розливу

Ще Конфуцій застерігав, що коли речі у країні не відповідають своїм назвам, то наступає безлад, хаос.

Так після І світової війни, у часи гіперінфляції у переможеній Німеччині – одночасно з мільярдними банкнотами почали широко застосовувати замінники продуктів (ерзац-кава, ерзац-масло та ін.). Нині в українському політичному просторі стараннями Тимошенко з"явився новий продукт – "ерзац-українство" зі смаком істотно відмінним від натурального.

Так нещодавно, виступаючи на мітингу, Юлія Володимирівна, людина з дитинства російськомовна, зачитуючи Харківські угоди, зауважила, що їй важко читати "нерідною" російською мовою. Аякже, ще пам"ятні дні, коли пані Юля закликала "не галасувати за Януковічя". Очевидно, саме труднощі спілкування "нерідною" мовою призвели до підписання у січні 2009 року у Москві угод, які стали справжнім "газовим зашморгом" замість обіцяного "українського прориву".

Вона тоді запевняла всіх, у першу чергу себе, що підписала надзвичайно вигідні для України газові угоди, а виходить – не розуміла, що підписувала. Чому ж було не взяти перекладача, як колишній Міністр закордонних справ Володимир Огризко?

Спробуємо простежити: що ж зробила Юлія Тимошенко в царині "рідної" культурної політики за часи свого перебування при владі?

За словами Оксани Забужко, реальні реформаторські кроки у цій галузі були зроблені лише одного разу: коли при владі був уряд Єханурова, а віце-прем"єром з гуманітарних питань В"ячеслав Кириленко. "Уперше за три покоління, від сталінського перевороту починаючи, українці отримали змогу дивитися кіно рідною мовою. І для підтримки національного книговидання тоді було запущено програму, яка включала цілий комплекс заходів – від оновлення бібліотечних фондів до організації книжкових ярмарків, і наш бідолашний книжковий ринок був трошки ожив... Але минулого року уряд Тимошенко всі ті програми закрив. Тобто зробив акурат те саме, що в 2004 році уряд Януковича, – здираючи шкуру з національного виробника, за одним заходом зіпхнув книговидання в прірву, як "найслабшу ланку". Абсолютно аналогічним методом".

"Нещирістю та лицемірством світ пройдеш, та назад не повернешся", - застерігає народна мудрість.

Отож і виходить, що обираючи поміж Януковичем чи Тимошенко, ми всеодно вибираємо "Інтернаціонал", як відповів герой радянських анекдотів, міфологічний комдив Чапаєв, виплутуючись із скрутного становища.

Від юрби до нації

"Українці та їхні керманичі продовжують жити в ледь модернізованій УРСР.

Чому українським політикам бракує політичної волі раз і назавжди розпрощатися з колишньою метрополією?

почати діяти мають ті, хто вважає себе українцями, хто є патріотами Української держави".

Олег Романчук

Багатовіковий колоніальний статус України витворив із наших політиків меншовартісний гібрид холопа царського з совко-бараном. Ще 20 років тому вони вели нас до "світлого майбутнього", а нині, схоже, повертають у "темне минуле". Руками донбаських кишенькових злодіїв-щипачів і решти багатомільйонної армії п"ятиколонників-москвофілів, в авральному темпі, мало не галопом, намагаються форсувати повернення, як їм здається, овець паршивих в московитського улусу кошару.

Однак за нами – листопад 2004 року, головна цінність якого полягає у тому, що народ вперше з часів УНР усвідомив свою політичну силу, здатність впливати на процеси у державі. Майдан став першим кроком до перетворення юрби у націю, яка ще з козацьких часів славилася своїм нескореним, повстанським духом. От тільки завойовані плоди випускала, мов пісок крізь пальці.

Мабуть, уже варто, нарешті затямити, що переможне повстання – це не омріяний рай, а лише початок, шанс мати шанс... Годі дорікати.

Геть із великими сподіваннями на гегемонів, які самі все влаштують!

Очевидно, наспіла пора прощання із політичними пігмеями колоніального Піндостану, які так ніколи і не стануть лідерами європейської України-Русі ІІІ тисячоліття.

Кожний, для кого Русь-Україна за 19 років стала єдиною Батьківщиною, долучайся до активного громадського й політичного життя, щоб відстояти власні права та свободи!

Лише тоді, те, що сьогодні здається поразкою демократичного проекту України, насправді стане тим, необхідним випробуванням, яке зміцнить, заґартує і мобілізує енергію нації до невідворотного і незворотного етапу державотворення.

Настає час зробити другий крок…

Сейчас вы читаете новость «Прощальні пісні політичних пігмеїв Піндостану». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

14

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 12750
Голосование Для чего Зеленский вернул гражданство Саакашвили?
  • восстановил законность. Силой лишить гражданства в Украине нельзя
  • будет иметь бонусы с того, как Саакашвили будет мстить Порошенко
  • это стоило сделать в первую неделю работы
  • следующим должен быть указ о предоставлении гражданства воинам-иностранцам, которые защищают Украину на востоке
  • Ваш вариант в комментариях
Просмотреть
Погода