Про що говорять у громадських туалетах Миргорода

 

Пенсіонерка в туалеті на автовокзалі:

- Я перший раз. А 50 копійок - це за попісять чи можна все?

- Усе, бабушка, все.

- Це добре. А то мені нада й по-большому. З"їла на вокзалі дві сосиски, тепер лізуть, як прокляті.

- Бабушка, он туалетна бумага, можете брати.

- А скільки вона стоїть?

- Беріть, це безплатно.

У мене там кошельок. Ви його ніде не дінете?

- Це харашо. А сумку брати із собою? Вона у мене чиста. Там десь є лавка, щоб поставити?

- Немає. В кабінці повісьте на крючок.

- А біля вас можна оставити?

- Оставте, бабушка.

- У мене там кошельок. Ви його ніде не дінете?

- Бабушка, не стійте серед проходу. Ви заважаєте пасажирам.

- Ладно, візьму з собою, від гріха подалі.

Біля туалету на автовокзалі жінка років 40 із дочкою:

- Ти що - курила? Відповідай, коли мати питає! Курила? Ану дихни.

- Нічого я не курила, тобі привиділося. І як би це я встигла закурити, поки ти ходила в туалет?

- Я сама бачила, що ти держала в руках сигарету. Не бреши мені!

- Та то була ручка. Я хотіла її перекласти в карман.

- А ну не бреши! Що ти городиш? Показуй ручку!

- Вона впала в сніг.

- Бистро шукай!

- Ой, мам, дивись: автобус буде від"їжджати. Ідем.

Біля туалету на ринку двоє чоловіків років за 50:

- Шо там було?

- А Іван Руденків давай Костю бити. Вовка як побачив, вийшов із двору, підійшов і лись Івана.

- Чув, шо сильно побилися.

- Та Іван здоровий, високий. Та ще як вип"є, то скаженіє.

Як побачив, вийшов із двору, підійшов і лись Івана

- Я чув, у Вовки зламані ребра.

- Та лежить у больниці. Я йому все приказував: Вова, як б"ються, поверни голову в іншу сторону, не вмішуйся, не лізь. Но він всігда, як бачить несправедливість, обов"язково встряне.

Дві пенсіонерки біля туалету неподалік міськвиконкому:

- І де б ми ще зустрілися? Привіт.

- Привіт. Як там мама?

- Нормально. Потихеньку двигається.

- А Юра як там, ще бігає?

- Е-е, нема. Вже, мабуть, рік, як помер.

- Я й не знала. Це ж мій однокласник. Царство небесне. Люди мруть, як мухи.

- А Люба ж як?

- Нічого, помаленьку. До неї був участив Вітька Сизьків.

- Вітька? А скільки ж йому?

- Та десь за 20. Не раз бачила: тільки потемніє - він до Люби. А десь за годину-півтори назад.

- А що ж мати його?

- Не знаю. А що вона зробить? Молодий, охотній. Що забеременіє, не пережива, презерватива не нада. Що хлопцеві ще треба?

- А що ж Люба? Це їй вже скільки?

- Та не знаю. Років п"ять. як пішла на пенсію.

- Тьху ти, така срамота. Шістдесятирічна баба... Як їй таке в голову збрело?

Біля туалету на автовокзалі двоє водіїв:

- Ну, як рейс?

- Сьогодні не дуже. Повіриш - від Решетилівки жодної живої душі не зустрів. То, бува, півсалона стоїть, а це б хоч для виду.

- А все таки, багато взяв?

- На проміжних диспетчерам по 20 дав.

- І нічого не осталося?

- Та, десь до 300 гривень.

- Нічо собі, гріх жалітися. Я взяв не більше сотні.

- Так у мене ж маршрут удвічі довший.

Журнал "Країна" N15 від 9 квітня 2010 року

×