В Луцьку сідаю у третій вагон-плацкарт потяга Ковель-Київ. Піввагона зайнято. Маю 11-те місце в третьому купе. Зі мною їдуть дві жінки років 30.
Сутулий чоловік сьорбає чай на боковому сидінні №39. У Києві працює будівельником.
- За місяць мене кидали по десяти стройках. Вранці везуть на Борщаговку. Приводять покупатєлєй. Показують їм, що йде стройка, а після обіда перекидають на Оболонь. Там тоже создаємо відімость роботи. Мені всьо равно. Аби гроші платили.
- І нашо то таке? - запитує чоловік із місця №40, переминаючи в руках довгий бутерброд із домашньою ковбасою. Запах від нього шириться по всьому вагону.
- Щоб показати покупатєлям, що дом строїться. Бабки беруть, а стройку заморожують. Пів-Києва покупляли недостроєні квартири, а живуть на зйомних. І ніякої гарантії, що колись у свої в'їдуть.
За 15 хв. у Ківерцях в сусіднє п'яте купе підсідають двоє огрядних жінок. У старшої - сиве волосся, зібране у хвостик. Молодша чорнява, тягне за собою вишневу валізу.
- А ви тітці пам'ятник уже поставили? - розпитує старша, коли поїзд рушає.
- Та не ставили. Чекаємо, доки земля осяде. Тьотка перед смертю чотири пенсії на пам'ятник відклала, але все потратили на похорон. За 200 доларів місце на кладбіщі купили. Сільський голова просив 250, але я достала 200 і сказала, що більше нема.
- А землю біля могили огородили?
- Не загороджували, бо забор ставити не будемо. Все одно на метал покрадуть.
- У вас теж крадуть на могилках огорожу?
- Та постійно. Даже вінки знімають, а потом перепродують на базарі. Стьопа, коли приносить цьотці нові квіти, то ободочки пропалює - аби не крали.
- Що там ваш Стьопа? З жінкою живе чи вже розійшлись?
- Розходиться. Мама плаче, що невістка така неважна. Я її зразу розкусила, але мене ніхто не слухав. Їздила в Київ провідувати. Вона досі від Стьопи не з'їжджає. Претендує на половину квартири. Добре, хоч дітей не встигла народити.
- Чоловік влаштувався в компанію "УкрБорг". Я його два тижні вмовляла. Ну який дурак піде працювати на фірму, що себе боржником називає? А він пішов.
- І скільки заробляє?
- Та 3 тисячі гривень минулого місяця приніс. Але вже тиждень у цьому місяці зарплату затримують.
- А мій два місяці тому на другу роботу влаштувався. Дома не буває. Почала його ревнувати. Працює в кур'єрській службі. Розвозить жіночу косметику. З усіма сюсюкається. Я від того вже місця не знаходжу. У телефоні в нього одні Юлічки і Свєтулєчки. А мене записав "жінка Лєна".
- А скільки ви років разом?
- Уже 11.
- Це кризовий період. Треба звернутися до сімейного психолога. Одній моїй знайомій він допоміг уникнути розлучення. Чоловік зраджував із її ж подругою. Вона зуміла простити і забути. Народила йому другу дитину.
- Я зраду ніколи не простила б. А на психолога грошей шкода.
Поки провідниця збирає в пасажирів квитки і розкладає їх у шкіряну папку, у її купе сидить 50-річна жінка з високою завивкою. Провідниця повертається на своє місце.
- То скільки вже вашій Орисі років? 28, і досі не замужем?
- Та ніяк не получається їй свою жизнь налагодити.
- А працює де?
- В банку.
- То шо - не може в банку хлопця підчепити?
- Та їй через півроку кожний стає неінтересним. Зате - купа подружок. То ті після неї хлопців підбирають, замуж виходять, а Орися сама остається. Вже казала їй, щоб подруг із хлопцями не знакомила. А вона: "Мамо, хіба мені жалко такого добра? Хай беруть".
- А ви до бабки її водили? Може, їй пороблено.
- Та ні, вона здорова. Коли ми в поїзді до Сімферополя їхали, нам одна циганка сказала, що вона вийде замуж до 30 років. Але Орися народилася на Покрову. Їй жодна ворожка передбачити майбутнє не може. Богоматір долю її під Покровом ховає.
- Ну передайте їй, хай не затягує. Найкращий хлопець той, що перший. Я за своїм Олежкою досі жалкую. Якби Іван не з'явився, за Олега замуж пішла б. Він такий толковий був. А Іван з армії вернувся, мене відбив, голову закрутив. Два місяці був ідеальний. А поженилися - почав пити, копійки додому не принесе. Тепер синок весь у нього. Пиво п'є, в автомати стипендію проігрує. А в Олега сім'ї так і нема. У штунди пішов. У Молитовному домі просвітером став.
21.20. У Рівному підсідають із десяток пасажирів. Хлопець у чорному плащі заходить у моє купе. Пофарбоване у чорний колір волосся до плечей збирає в тоненький хвіст. Очі підведені чорним олівцем. У лівому вусі дві сережки. У півголосу говорить по телефону з матір'ю:
- Та сів я вже, сів. А ти переживала, що запізнюсь. Я - чоткий. Сказав, що буду на вокзалі в дев'ять. Так і сталося.
- Ти там сам? Сусіди у тебе нормальні попались? - через слабкий динамік голос матері чути погано.
- Все пучком. Все, мам, давай, я спати хочу. Завтра контрольна з фізики. Трохи почитаю - і на бочок.
- А Віра з тобою?
- Віра завтра приїде. Сьогодні в її тата день народження.
- Ти ж повечеряй. Я тобі у правому карманчику замотала кусочок російського сиру і куряче стегенце. Не лягай голодний спати, бо цигани снитимуться.
- Мам, давай. Я завтра поснідаю. Не хочу на ніч наїдатися.
У другому купе жінки років із 50 п'ють чай.
- Коли наша Катя народжувала, ми пуповину внучки заморозили і здали у банк органів. Нам доктор порадив. Анатолій Вікторович каже, що через десять років навіть ангіну кров'ю з пуповини лікуватимуть.
Співрозмовниця присмоктує.
- Так то ж, мабуть, дорого?
- Дорого, але син із кожної зарплати відкладає 200 гривень.
- А памперси ви які купляєте?
- Кожен раз беремо різні. На які в магазині знижка, ті й купуємо.
- А в якому пологовому ваша невістка народжували?
- У другому.
- Там, щоб нормально родити, треба взятку дати. Мій кум торік півсвині привіз. А медсестрі - коробку канфєт і 200 гривень дав, щоб годувати немовля вчасно приносила. Попросився на партнерські роди. Доки жінка тужилася, злякався і впав. Його непритомного ледь відкачали.
Двоє літніх чоловіків сперечаються у другому купе. Кричать майже на піввагона.
- Кучму тягають, щоб відволікти увагу від підвищення цін на все. У грудні Янукович хвалився, що пенсію підняв. Прийшов на пошту получати, а замість 950 гривень дали 962. На 12 гривень пенсію підняв! Хай собі зарплату на стільки підніме і подавиться тими грошима. Я вже нікому не вірю. Треба братися за вила і йти на революцію.
- То ви думаєте так переворот у країні зробити? Я -проти. Владу треба забирати розумом.
- У тупих людей владу треба забирати силоміць. Якщо дадуть пістолета, то готовий навіть стріляти. Мені тих бритоголових не шкода. Дивився вчора по каналу "Рада" прямий ефір із парламенту. Там кожен другий сидить і жувачку жує. Їм плювати, що в країні робиться. У кожного загар, рильце в пушку, животи вже не вміщаються, то сідають за свої столи боком.
- Треба було Чорновола президентом обирати, а не Кучму. Я зразу розкусив цього фарбованого лиса. І комуняк треба було гнати в три шиї.
2 
1
Комментарии