Знайомство з індійськими Гімалаями починаємо з Маналі - невеликого містечка в долині Куллу на півночі Індії у штаті Гімачал-Прадеш. Маналі розташоване на висоті 2 000 метрів над рівнем моря. Зі столиці країни Делі туди ходить нічний автобус. Та ми за 300 доларів через Інтернет винайняли джип, щоб виїхати одразу по прильоті й роздивитись країну дорогою.
У Делі прилітаємо о шостій ранку. Виходимо з аеропорту й потрапляємо в сауну. Від задушливого гарячого повітря і машинних вихлопів нудить і паморочиться в голові. Йду в туалет, довго вмиваюся і ллю воду на голову, щоб отямитися.
Джип уже чекає. Чоловік тримає в руках табличку з нашими іменами. Дорога в Гімалаї проходить через штат Пенджаб. Два водії поперемінно змінюють один одного. Правил дорожнього руху в Індії не дотримуються - попереджають один одного про наближення чи повороти голосними гудками та криками через відчинені вікна.
Зупиняємось у придорожньому кафе поснідати. До джипу виходить натовп святково одягнутих людей, які фотографують нас, тиснуть руки. В кафе відбувається весілля сикхів. Нас саджають за стіл і пригощають масалою - індійським чаєм із молоком і спеціями - та солодощами. До столу підходить наречений. Яскраві гірлянди на його шиї густо оздоблені рупіями - щоб у молодят водились гроші. Наречений фотографується і обнімається з нами. Зустріти білу людину в день свого весілля в Індії віщує велику удачу.
Ми приїхали в Маналі, щоб піднятися до священного озера Бхрігу на висоті 4 300 (уточнити: нижче сказано, що висота - 4 500) метрів. Для акліматизації тут слід пожити два-три дні. Гірське містечко поділене на дві частини - Старе та Нове Маналі. Селитися краще у першому - серед старих дерев'яних будиночків багато недорогих гест-хаузів. Комфортний двомісний номер із душем і туалетом коштує від 3 до 6 доларів. Опалення немає. Зимою гостям приносять кілька ковдр із шерсті яка.
Комфортний двомісний номер із душем і туалетом коштує від трьох до шести доларів. Опалення немає
Звертаємо із єдиної головної вулиці - і потрапляємо у середньовіччя. Вузенькі вулички, стоптані сходи, дерев'яні будинки, яки, кози. Архітектура Старого Маналі зумовлена суворими зимами - люди й тварини живуть у одному домі. Вікна й двері маленькі. Щоб зайти, доводиться нахилятися. На першому поверсі, оточеному галереєю із дерев'яних колон, живуть корови та яки, на другому - люди. Старі будинки прикрашені пишною різьбою, яка нагадує карпатську. Замість черепиці - пласкі річкові камені. Вода до будинків здебільшого не проведена. Жінки набирають її та миють посуд біля кранів на вулицях чи в струмках. Перуть і миються в річці. Біля будинків - скирти сіна. Носять його з гір у плетених конусоподібних кошиках, які вдягають на спини, як наплічники.
На вулиці рідко зустрінеш людину з поганим настроєм. Майже всі перехожі складають руки на грудях у молитовному жесті, злегка кланяються і кажуть: "Намасте", що означає "Божественне у мені вітає і з'єднується із божественним у тобі". У відповідь треба казати те саме.
У кафе People тусуються українці, росіяни та вихідці з колишнього Союзу. Власники кафе - подружжя Варвара і Чандан. Він - індус, колишній спецназівець, працював в особистій охороні Ошо - одного з найпопулярніших індійських гуру у світі. Варвара - красива росіянка.
У Старому Маналі є єдиний у світі храм Ману - прототипа Ноя, прародителя людського роду. Храм прикрашений багатою різьбою, всередині - статуї богів індуїстського пантеону. Назва "Маналі" означає "обитель Ману".
У магазинах на головній вулиці старого міста можна дешево купити алібаби - індійські штани з низькою матнею, сумки, лампи, статуетки богів, ароматичні палички. Якісні шалі з вовни гімалайських кіз - пашміни - тчуть вручну на старовинних верстатах і вив'язують на них орнаменти. З подругою заходимо в крамницю з прикрасами. Продавець, молодий чоловік, виходить із-за прилавка, широко усміхається. Витягує з кишені сорочки люльку і пропонує покурити з ним гашиш. Ми відмовляємось. Він заявляє, що в такому випадку нічого нам не продасть.
Недалеко від Маналі розташоване маленьке містечко Вашишт. У центрі - храмовий комплекс із купальнями, де циркулює вода із підземних гарячих джерел. Вважають, що купання в цьому священному для індусів місці оздоровлює тіло і дух. Для чоловіків і жінок купальні окремі. У невеликі кам'яні басейни воду заливають через крани. Усі голі, купальники й нижня білизна сприймають як недовіру до оточуючих.
Будинки Нового Маналі сучасні, вулиці повні людей та машин. На нижніх поверхах - магазини, турфірми та дхаби - дешеві ресторани швидкої їжі. За півдолара можна смачно наїстися. Їжа переважно вегетаріанська - рис, смажені у фритюрі овочі, панір - тушкований у гострій підливі сир, лассі - солодкий напій із кислого молока, момо - тибетські пельмені з овочами.
У магазинах все складають у склеєні із газет упаковки. Ніде немає пластикового посуду
На вулицях просять милостиню одноногі жебраки та спеціально вирощені каліки. У дитинстві їм деформують тіло, щоб милостинею могли заробити собі на життя.
Тибетський буддистський монастир Гадан Текчоклінг Гомпа збудований у 1960-х біженцями з Тибету.
Ми потрапляємо до храму під час служби. На вівтарі - різнокольорові, страхітливі статуї богів і Будд, стіни розписані традиційними малюнками, на колонах висять танки - буддистські ікони на тканині. В рамці - портрет Далай Лами. Монахи в бордових вбраннях сидять на землі й монотонно читають молитви. Ми тихенько примощуємося на подушки біля стіни. Один із монахів, побачивши нас, приносить дві чашки чаю, мовчки ставить, складає руки на грудях, вклоняється і продовжує читання.
По всьому Маналі стоять біллборди з написом "Скажи "ні" пластиковим пакетам". У магазинах eсе складають у склеєні з газет упаковки. Ніде немає пластикового посуду.
Алкоголь можна придбати тільки в спеціалізованих магазинах.
П'ятиденне сходження починаємо на третій день перебування в Гімалаях. Виїжджаємо із гест-хаузу о сьомій ранку. Автобус підвозить до перевалу, де нас чекають провідники із кіньми - старенький згорблений Долот і його 18-річний племінник. На коней вантажимо намети, їжу, примус і найважчі наплічники. На шиї одного коня висить великий дзвін - він поводир для інших.
На перевалі - кафе. На необтесані дерев'яні балки натягнутий навіс із клейонки. Два 6-річних хлопчики на примусі готують масалу та яєчню. Тарілок після відвідувачів не миють - наступним накладають у ті ж самі.
Час від часу трапляються отари овець та кіз, пастухи з конями. З набором висоти дерев та рослинності стає дедалі менше. Близько третьої години гори затягує густим туманом, видно лише на кілька десятків метрів. Розкладаємо намети. Біля вогнища Долот ламаною англійською розповідає про снігову людину. Каже, нам вона не показується, живе в іншому вимірі.
На висоті 3 000 метрів починає даватися взнаки кисневе голодування - гупає серце, з'являється задишка, паморочиться у голові, перед очима йдуть плями. Ми часто зупиняємося. Долот пропонує свої ліки - одну затяжку змішаного з гашишем тютюну. Вона нормалізує тиск і йти стає значно легше.
Уночі температура падає до нуля. Спимо одягнуті у вовняні шапки, светри та шкарпетки й у двох спальниках.
До священного озера Бхрігу на висоті 4 500 м (уточнити: вище сказано, що висота - 4 300) доходимо на третій день. Озеро розташоване біля підніжжя гори, де лежать нетанучі сніги. Навколо жодної рослинності, крім сухої трави та моху. Ні душі. Ні звуку. Вода чиста й прозора. Купаємось у крижаній воді, розтираємося снігом і починаємо спуск.
У Делі з готелю викликаємо таксі до аеропорту. Розраховуємо час, щоб бути там за 2 години до вильоту. Таксі запізнюється на 45 хвилин. Потрапляємо в страшну пробку. Наш таксист їде дуже повільно, пропускає більшість машин. Ми нервуємо, він запитує, о котрій годині виліт. Почувши, що о восьмій, заспокоює нас: "Розслабтесь, ви і так не встигнете".
В аеропорт забігаємо за 5 хвилин до вильоту.
5 
35413
Комментарии