На третьому курсі технікуму в мене закохалася дівчина з іншої групи. Вона мені теж подобалася: пишненька, миловида, щира, завжди охайна і привітна. Але, як на мої хлопчачі уявлення, мала суттєвий недолік - криві ноги. Тому я з нею товаришував, але не зближувався. Боявся навіть у кіно запросити, щоб не бути чимось зобов'язаним. А потім познайомив її зі своїм другом. Він одразу на неї запав і все випитував у мене, чому я з нею не зустрічаюся, а "сплавляю" йому.
Я довго віднікувався: мовляв, просто не подобається - і все. Врешті він розлютився і схопив мене за барки:
- Зізнавайся, бо по пику наб'ю!
- А ти бачив, які в неї ноги? - скривився я.
Зізнавайся, бо по пику наб'ю!
- Які? - не зрозумів він.
- Криві.
Товариш відпустив мене і задумався. А коли добряче розгледів дівчину ззаду, почав її уникати.
- Що ти йому розповів про мене? - ображено допитувалася в мене Лариса. Здається, так її звали.
- Та нічого такого, - відбріхувався я. Вона почала обходити мене стороною.
Пізніше мені зустрічалися різні дівчата. У тому числі й з ідеально рівними ногами. Та були у них інші недоліки. Одна розумом не вийшла, інша надто самозакохана, третя любила крутити чоловіками. Кінець-кінцем я зрозумів, що не в ногах щастя.
- У мене ніжки гарненькі, тільки больненькі, - каже мені дружина. Ми з нею прожили понад 30 років. І просить щовечора робити їй масаж. Це для мене вже стало тортурами.
Я через силу масажую їй ноги, а сам думаю: мабуть, це мені кара за те, що згордував тією дівчиною з технікуму за криві ноги.
1 
1
Комментарии