– Леша заказал пармезан, Аленка – камамбер. А нам возьмем брынзу, или не довезем? – подружжя російських неформалів скуповується на Святі сиру і вина у Львові.
Вони їдуть додому в Ярославль із Європи. Сідаємо разом на солом'яні тюки дегустувати з десяток закарпатських сирів.
– Я программист, а Женька – фотограф, – наминає козячий кроттен Влад. Його дружина п'є італійське вино. – По миру катаемся уже третий год. Как и все творческие люди, квартиру сдаем на полгода, а сами – в Египет, Индию или Европу едем.
Питаю про настрої в Росії і про санкції. Влад хмуриться.
– Мы были в Бельгии, когда узнали о запрете на европейские продукты в нашей стране. На следующий день посыпались е-мейлы от друзей – заказывали пиво, шоколад, сыры и вино. Решили в Украине скупиться. Дешевле и домой тащить ближе. Мы привыкли к хорошей жизни и качественным продуктам. Вы пробовали когда-нибудь сыр с ярославского молокозавода? Представьте себе вкус желтого пластилина.
Женя мовчить. Після третього бокалу вина каже, що боїться говорити російською. Ми з Владом сміємося.
– Ну, я же не дура, вы нас не любите, это сразу видно, – запалюється вона. – В Европе в прошлом году мы квартиру снимали – проблем никаких. А сейчас? Эти шутки: а вы нашу квартиру тоже оккупируете, как украинский Крым? С Польши уехали через день – нас там ненавидят. Везде враги!
Влад заспокоює дружину. Я мовчу. Збираюся додому. Подружжя запитує, в якому готелі можна зупинитися. Називаю кілька варіантів. Жоден їм не по кишені. Пропоную заночувати в мене.
– Не-е-е, неудобно как-то, – каже Влад. – Мы же типа враги. Ну, из-за Крыма и Донбасса.
Пара з торбами заборонених у Росії продуктів іде шукати дешеве житло. А я – гуляти з ворогами моїх ворогів – польськими друзями.
1 
1