– Всі мої знайомі вже зібрали "тривожний чемоданчик". А я от не можу, – каже харків'янка Олена на тренінгу у Львові. Вона – волонтер громадської організації "Станція Харків", допомагає переселенцям. – Розумію, що Харків – прифронтова зона, що російські війська можуть до нас за півдня дійти. Але якщо переступлю психологічну межу, зберу речі, думатиму про втечу – жити спокійно не зможу.
Харків прийняв 144 тисячі переселенців з Донбасу. Зараз там ніде зупинитися, тому вони їдуть в інші українські міста.
– Розказують мені ці люди: надіялися до останнього, що їхнє місто, село обминуть бої та обстріли, – продовжує Олена. – А все траплялося так швидко, що не встигали взяти найнеобхідніше – ні речі, ні документи. Тож і приїжджали з тим, що вдягли та взули.
Про план утечі зі Львова у разі війни ми з чоловіком вперше заговорили торік – за часів Майдану й початку окупації Криму. Я переглянула відео з порадами, що варто захопити у разі надзвичайної ситуації. Чоловік вважає: треба забрати його батьків і їхати до моїх – на Рівненщину. А якщо біда і туди дійде – тікати в Білорусь. Лукашенко не допустить війни у себе. Я ж схиляюся до думки, що їхати краще до Польщі – там НАТО має захистити від військової агресії росіян.
Валізи на випадок війни ми так і не зібрали. Теж не змогли переступити психологічну межу. Зате у кутку спальні стоїть інша валіза – також тривожна. У пологовий.
3 
1
Комментарии